Зоряна Лешко - Щасливі не плачуть

– Не смій так говорити!

– Соломіє, ти читала критику? Справжню критику, а не хейти й відгуки читачів? Так-от, уяви собі, вона була. І знаєш, що там написано? «Сюжет передбачуваний, хоч і є кілька несподіваних поворотів. Місцями текст провисає і розривається, деяким вчинкам героїв бракує логіки, як і мотивації. Забагато повторів… персонажі описані поверхово… як на успішну авторку, текст недоопрацьований…» Продовжити?

– «Кров» входить у топ п’ять найочікуваніших фільмів наступного року!

– За яким рейтингом? Соцмережним?

– Ти!..

– Ш-ш-ш-ш… – Олег приклав палець до вуст, обриваючи Соломію, що та аж піднялася навшпиньки й ледь відвела стиснуті в кулаки руки. – І ще важливий момент: а як же твої підписниці ? Якщо пам’ять мене не зраджує, у вашому уявному дрімкасті першим на роль Арсена був саме Роман.

– Це не має значення.

– Серйозно? Як думаєш, скільки тисяч підписниць ти втратиш, щойно просочиться інформація, що ти відмовила в головній ролі Роману Звягівському під приводом, що «він не впорається» ?

– Переживу…

– Окей. А поки будеш переживати, підшукаєш нового режисера і продюсера.

– Що?..

– Не повіриш, але в мене теж є репутація й амбіції. Я й так ризикую, беручи участь у твоєму проєкті , і не збираюсь виставляти себе посміховиськом через твої звіздюкові заскоки . Вважай, що я, Денис і Роман ідемо одним пакетом.

– Це що, шантаж?

– Ні, це голос розуму. І раджу тобі його послухати.

Соломія дірявила Олега поглядом, ладна розплакатись від тамованої люті. Усе повинно бути не так. З нею мали порадитись, запитати її думку.

– Соломіє, ну чого ти? Ну, справді? – Олег змінив гнів на милість і почав говорити із нею як із примхливою дитиною. – Це ж круто. Тільки уяви, який резонанс це викличе. Із Звягівським «Кров» увійде у п’ятірку найкращих в офіційних рейтингах.

Соломія лише пирхнула у відповідь.

– Зрештою, подивишся змонтований матеріал і побачиш, що Роман зіграє блискуче.

– Оце вже ні! Я буду на зйомках щодня й особисто простежу…

– Чи ти здуріла? Соломіє, опануйся! Ще не вистачало, щоб ти втручалась у роботу Дениса. Він – не я, терпіти не буде.

– А я чемненько…

– Та що на тебе найшло? Не можу повірити… Соломіє, я ж знаю тебе як урівноважену й адекватну людину. Навіть якщо в тебе звідкись узялась особиста неприязнь до Романа Звягівського, то це ніяк не повинно впливати на твою об’єктивну оцінку ситуації.

– А об’єктивно поставити мене перед фактом? І нащо тоді списки для кастингу?..

Соломія затнулась. Її очі розширились, тоді примружились, і вона мило всміхнулась Олегові.

– Отже, ви обрали Арсена. Окей, хай буде, але я залишаю за собою виключне право на Віту.

– Соломіє, усі актори вже затверджені.

– Я так і думала до сьогодні. Але ж ні, ви переписали список, не запитавши мене, кого я хочу бачити Арсеном.

– Добре, хай… і це буде?..

– Аліса Ждан.

– Вона не погодиться.

– Роман погодився – і вона погодиться. Тому що Роман погодився.

– Ти ж знаєш, що вони не любляться. Хочеш конфліктів на знімальному майданчику?

– Аліса так само ду-у-уже професійна акторка. У кадрі все буде ідеально, справжня, непідробна хімія , а нам же треба вау-ефект, правда?

– Як знаєш, але май на увазі: у бюджеті чітко прописані гонорари, і якщо ти домовишся з нею, я зніму перед тобою капелюха. А тепер ходімо, нас зачекалися.

Соломія щиро сподівалась, що її пропозиція змусить Олега якщо не відступити, то принаймні засумніватись у своєму рішенні, але генеральний продюсер, здавалося, ще більше втішився. Тому жінка вирішила йти до кінця: якщо вже піднімати ставки, то по максимуму.

– Романе, вибачте, що змусили вас чекати, – робочі моменти. – Соломія простягла руку. – Вітаю в команді.

– Дякую. Сподіваюсь, ваша команда прийме мене.

– Уже прийняла.

Соломія видала ще одну сліпучу усмішку і, взявши ошелешену Надю під руку, потягла її за собою.

Надя постояла біля під’їзду свого будинку, поки автомобіль Соломії не звернув за ріг, і, осудливо похитавши в його бік головою, набрала код на домофоні. Усі сьогоднішні події видавалися чудовими й безглуздими водночас. Роман Звягівський зіграє головну роль у їхньому фільмі.

Надя хмикнула собі під ніс – так, у їхньому фільмі. Вона теж неабияк доклалась до реалізації Соломіїної мрії, втілюючи при цьому і свою – показати всім, що бути менеджером письменника так само класно й прибутково, як і менеджмент у якійсь крутій компанії. Усі ці чудові презентації, ефіри на радіо й телебаченні, поїздки Україною, професійні зйомки та фотосесії, навіть розкручений блог, про який Соломія спочатку навіть чути не хотіла, – це все її заслуга.