Оксана Кір’ян - І гойдалка злітає знову

Вже знаючи, що Варварочка буде її пригощати, Лариса забігала до кулінарії, купувала там щось смачненьке. Методом спроб та помилок було виявлено, що обидві вони найбільше полюбляють заварні тістечка. Тож цьому витвору кондитерської майстерності й віддавалась перевага, інколи, на «безриб’ї», за виразом Варвари Тимофіївни, купувалось «шахове печиво», яке теж уминалось за милу душу.

Час занять пролітав дивовижно швидко для вчительки й учениці. Потім, коли ноти вже закривались, а з ними і кришка рояля, Ларочка бігла на кухню, вмикала чайник, розставляла на столі у вітальні «святкові» чашки з якогось там дуже поважного заводу порцеляни, не менш знамениту цукорницю та принесені солодощі вже на скромнішій тарілці.

От і цього разу, як гримнула кришка втомленого інструмента, ніби такий собі оригінальний дзвінок з уроку, Лариса звично підхопилась, та Варвара Тимофіївна її зупинила:

– Сядь, Ларочко, відпочинь, чай нам зроблять і без нас.

– Без нас? А хто?

– А зараз дізнаєшся! Марку, Марку, а йди-но сюди.

Відчинились двері, й у вітальню зайшов усміхнений високий молодий чоловік, років двадцяти п’яти, з виразними темними очима, дуже схожий на брюнетку Варвару Тимофіївну.

Вона теж враз заусміхалась, аж засяяла:

– Це Марк, мій син. А це Ларочка – моя учениця, а ще просто – моя любима дівчинка. Марку, скажу тобі по секрету: колись вона буде світовою знаменитістю. А ти цього не слухай, Ларочко, бо зазнаєшся. А мій Марк – студент, приїхав лише сьогодні вранці, на канікули. Вчиться у столичному університеті. Майбутній інженер-фізик. Ось-ось і диплом захищати буде, – знов заусміхалась, очі аж заіскрились від задоволення, що він, так довго очікуваний, тут, нарешті поряд.

– Мамочко, ну ти двома фразами видала відразу всю мою біографію. Тепер для Лариси я зовсім не цікава особа, бо вона все про мене вже знає.

Лариса знітилась. І сама собі здивувалась: вона зніяковіла у присутності молодого чоловіка і не знає, що йому відповісти! Раніше, коли батько був ще живий, до нього часто заходили гості, переважно з його роботи: і поважні чини літнього віку, і жвава та голосна молодь – люду в їхньому домі перебувало достатньо. Це зараз дім запустів: колишні гості не приходили, а навіщо? Тоді ж Лариса завжди могла підтримати розмову, розважити їх, якщо тато у цю хвилину виявлявся дуже зайнятим. І це її ніколи не обтяжувало. А тут раптом… щоки пашать, голос не слухається, а очі чогось не можуть дивитися в його, такі манливі. Марк заворожив її з першої ж хвилини. Який він гарний, не схожий ні на кого!

У школі вона ніколи не підтримувала ніяких стосунків із хлопцями-однокласниками – вони їй видавалися нецікавими і ніби значно молодшими за себе. В училищі – така ж сама картина, тим паче хлопці-однокурсники там становили переважну меншість, тож і вибір був скромний. А можливо, дивлячись на батька і матір, на їхні теплі стосунки, вона підсвідомо вже вибудувала собі модель своїх майбутніх взаємин із чоловіком, який має бути обов’язково старшим, як і тато від мами. Бо їй хотілося, щоб той, майбутній чоловік з її потаємних мрій, так само як і татко, оберігав її від суєтного та непотрібного в житті, захищав від усіляких негараздів, щоб вона так само, як і мама, не знала ніяких проблем і злигоднів… Та когось схожого хоча б чимось на татка вона ще не зустрічала.

А те, що Марк набагато старший, дуже помітно. Напевне, у житті вже обізнаний, та це й не дивно, адже вже скільки часу він живе самостійно і досить далеко. Варвара Тимофіївна говорила, що Марк умудрявся підробляти з самого першого курсу та й кожні літні канікули проводив у студентських будзагонах, одного разу навіть у геологічну експедицію до Карелії умудрився потрапити. І виходило так, що не вона йому надсилала гроші для прожиття, а навпаки – син-студент допомагав матері.

Марк швидко заварив чай, собі – міцну чорну каву. Так само швидко на столі з’явився чайний сервіз, вазочки з печивом. Не дав «любим дамам» навіть ложки принести з кухні. Метушився і наводив лад на столі сам.

За чаюванням було чути жваві голоси Марка та Варвари Тимофіївни. Вони жартували, сміялися раз у раз. А Лариса ж навпаки все ніяковіла та відмовчувалася. Вона тільки іноді крадькома подивлялася на Марка. Він подобався їй все більше і більше. Які у нього незвичайні очі, глибокі-глибокі, майже чорні, ніс із ледь примітною горбинкою, а голос! Голос – низький, оксамитовий. Лариса не могла наслухатися тих обертонів. А як він вільно себе поводить! Мабуть, звик до захоплених дівчачих поглядів.