Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

Я працювала повільно й обережно, підбадьорена тим, що Вілл, здавалось, ненадовго заспокоївся. У голові промайнула думка, що його торкались, мабуть, лише під час медичних чи терапевтичних процедур, тому, гладячи пальцями його шкіру, я намагалась не робити нелюдських, різких рухів, як це робили Натан чи лікар.

Гоління Вілла було незвично інтимним процесом. Закінчивши, я усвідомила, що все виявилось зовсім не так, як я вважала досі, а саме що інвалідний візок та немічність стануть на заваді будь-яким відчуттям. Було неможливо залишатись спокійною, перебуваючи настільки близько з кимось, відчуваючи, як натягується його шкіра під кінчиками твоїх пальців, дихати тим самим повітрям, що видихав він, коли твоє обличчя — за декілька дюймів від його. Коли я перейшла до другого вуха, мені стало ніяково, наче я переступила невидиму межу.

Можливо, Вілл зміг відчути ледве помітні зміни в моїх дотиках до його шкіри, а може, він просто вмів відчувати настрій людей навколо нього, але він розплющив очі, і наші погляди зустрілись.

— Будь ласка, тільки не кажіть, що ви поголили мені брови, — після короткої паузи проказав він із серйозним виразом обличчя.

— Тільки одну з них, — відповіла я, споліскуючи лезо й сподіваючись, що рум’янець на моїх щоках мине, поки я знову обернуся до нього. — Добре, — сказала я наостанок. — Не забагато на сьогодні? Невдовзі прийде Натан, чи не так?

— А моє волосся? — запитав він.

— Ви справді хочете його підстригти?

— Можна було б.

— Я думала, ви мені не довіряєте.

Він знизав плечима, наскільки це було можливо.

— Якщо це змусить вас припинити ниття на декілька тижнів, то плата, як на мене, не дуже висока.

— О Боже, ваша мама так зрадіє! — сказала я, витираючи залишки крему для гоління з його щоки.

— Так, не відкладатимемо це на потім.

Ми підстригали його волосся у вітальні. Я запалила вогонь, ми увімкнули фільм — американський трилер, — і я поклала рушник йому на плечі. Я попередила Вілла, що давно вже цього не робила, але додала, що гірше вже просто бути не може.

— Дякую й на цьому, — сказав він.

Я взялась до роботи, пропускаючи його волосся крізь пальці й намагаючись пригадати основні правила, які вивчила. Вілл дивився фільм і здавався розслабленим та майже задоволеним. Зрідка він розповідав мені щось про фільм: де ще знімався головний актор, де він зіграв свою першу роль, а я видавала нечіткий звук зацікавлення (подібний до того, коли Томас показував мені свої іграшки), хоча вся моя увага була зосереджена на тому, щоб не зіпсувати Віллів вигляд. Урешті-решт я зістригла найгірше, і швидко стала навпроти нього, щоб оцінити його вигляд.

— Ну? — запитав Вілл, поставивши фільм на паузу.

— Я не впевнена, чи мені до вподоби бачити ваше обличчя таким відкритим. Вигляд трохи лякає, — випроставшись, сказала я.

— Мені холодно, — зауважив Вілл, повертаючи голову зліва направо, ніби перевіряв свої відчуття.

— Зачекайте, — сказала я. — Зараз принесу два дзеркала. Тоді ви все добре побачите. Але не ворушіться, бо тут ще треба трохи прибрати. І, можливо, ще відтяти вухо.

Я шукала в шухлядах у спальні маленьке дзеркало, коли почула, як скрипнули двері. Швидка хода двох людей, підвищений та схвильований голос місіс Трейнор.

— Джорджино, будь ласка, не треба.

Я миттю відчинила двері спальні, схопила дзеркало й вибігла з кімнати. Я не хотіла, щоб мене знову заскочили не на робочому місці. Місіс Трейнор, затуливши долонями рота, стояла біля дверей вітальні, а якась молодиця голосно сварилась:

— Ти найегоїстичніший чоловік з усіх, кого я знаю! Не можу повірити, Вілле. Ти завжди був егоїст, але все стало набагато гірше.

— Джорджино, будь ласка, припини, — прохала місіс Трейнор, кинувши пильний погляд на мене, коли я підійшла.

Я зайшла в кімнату слідом за нею. Віллове обличчя було повернене до молодої жінки, на його плечах лежав рушник, а легкі пасма каштанового волосся заплутались навколо колес його візка. У жінки було довге темне волосся, зібране в неохайний вузол на потилиці, засмагла шкіра. Вона була зодягнута в дорогі потерті джинси та замшеві черевики. Подібно до Алісії, риси її обличчя були красиві та правильні, а зуби — неперевершено білого кольору, як у рекламі зубної пасти. Останнє було особливо помітно, бо її обличчя набуло багряно-червоного відтінку від гніву, з яким вона сичала на Вілла.

— Я повірити не можу. Я навіть не можу допустити, що ти думав про таке. Що ти…