Федеріко Мочча - Три метри над рівнем неба

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Публікується з дозволу Pontas Literary & Film Agency

Переклад з італійської Ірини Кащей

Дизайнер обкладинки Аліна Бєлякова

© Federico Moccia, 1992

© Depositphotos.com / konradbak, обкладинка, 2020

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2020

«У Каті найгарніша дупа Європи». Червоне графіті, крадькома вночі виведене фарбою-спреєм, зухвало виблискувало на великій колоні мосту на проспекті Франча.

Поруч – кам’яний орел, вирізьблений дуже давно. Він безперечно бачив винуватця, але ніколи б не виказав його. Трохи нижче, мов маленьке орля під захистом хижих мармурових пазурів, сидів він.

Коротке волосся майже щіткою, із високо підголеною потилицею, як у морпіхів.

На темній куртці «Левайс» бракувало одного ґудзика – той, разом зі слідами синьої фарби з мотоцикла, залишився на асфальті під час занадто крутого віражу.

Піднятий комір, цигарка в зубах, сонцезахисні окуляри «Балорама» [1] «Balorama» – модель сонцезахисних окулярів фірми «Ray Ban», що стала популярною завдяки акторові Клінту Іствуду, який з’явився в них 1971 року в фільмі «Брудний Гаррі». (Тут і далі прим. перекл.) підкреслювали його брутальність, але всього цього цілком могло б не бути. Він мав чудову усмішку, але небагатьом щастило оцінити її.

На світлофорі зупинилося кілька автівок. Вишикувались, мов на змаганнях, хоча всі такі різні – «Фіат 126», «Маджолоне» [2] «Maggiolone» – компактний автомобіль німецького концерну «Volkswagen», який через свої обтічні форми у різних країнах отримав назви жуків; приміром, «Beetle» (жук) у Великій Британії, «Maggiolone» (хрущ) в Італії. , «Фієста», якась невідома американська машина й «Альфа-Ромео 155».

Він усміхнувся.

Трохи позаду, у двохсотому «мерседесі», тоненький пальчик з вузьким обгризеним нігтем легенько підштовхнув касету, що наполовину виглядала з «Альпін» останньої моделі. Магнітола задзижчала й проковтнула касету. У колонках «Пайонір» раптом ожив голос молодої співачки.

Машина легко рушила, плинучи в потоці інших. Запах крему після гоління витав у салоні. Вона подумала, що навіть якби хотіла, то однаково не мала кому сказати: «Іди звідси, коханий» [3] «Vattene, amore» – «Іди звідси, коханий», пісня Амедео Мінгі та Паскуале Панелла, що посіла третє місце на фестивалі Сан-Ремо 1990 року. , – натомість залюбки прогнала б сестру, яка із заднього сидіння скиглила: «Постав Ероса, ну ж бо, я хочу послухати Ероса».

«Мерседес» проїхав, і докурена сигарета, виштовхана точним рухом пальців і підхоплена вітром, упала на землю.

Він зійшов мармуровими сходинками, підтягнув на собі «Левайси 501», а відтак сів на синій мотоцикл «ХондаVF 750 Кастом» із ледь подряпаними крилами. Прокрутив ключ запалення, легко торкнувся кнопки, натиснув на педаль.

Зник зелений напис «NEUTRAL», і він, ніби за помахом чарівної палички, опинився в потоці машин. Нога, взута у модний «Тобакко», перемикала швидкості, й мотор ревів чи стишувався, несучи його, мов на хвилях. Він протискався у вузькі щілини між машинами, немов лижник-слаломіст.

Сходило сонце, був чудовий ранок. Вона їхала до школи, він ще не лягав. Це був би звичайний день, як багато інших, якби тоді, на світлофорі, вони не зупинилися поряд.

Червоний.

Він подивився на неї. З відчиненого віконця визирало пасмо попелястого волосся, де-не-де оголюючи ніжну шию, вкриту золотавим пушком. Легкий, але рішучий профіль, рожеві щоки і блакитні очі, лагідні та спокійні, напівзаплющені й мрійливі. І пісня «La vita mia». Його вразив цей глибокий спокій – і, може, саме тому…