Федеріко Мочча - Три метри над рівнем неба

– Ні! Це ти не вдягнеш, бо я його бережу.

– А я однак візьму.

Бабі різко підвелася, стала руки в боки:

– Вибач, але я цього жодного разу не вдягала…

– Могла б і одягнути.

– До того ж ти мені все розтягнеш.

Даніела повільно повернулася до сестри, поглянула на неї іронічно.

– Що? Ти жартуєш? І це після того, як ти вдягнула позавчора мою синю спідницю з еластаном, і тепер, щоб помітити мої принадні округлості, треба бути ясновидою?

– Та до чого тут це? Її розтягнув Кіко Бранделлі.

– Що? До тебе підкочувався Кіко, і ти мені нічого не сказала?

– Та нема чого розказувати.

– Не віриться, судячи зі стану моєї спідниці.

– Це тільки здається. А що ти скажеш про цей синій піджак, а під нього – персикову блузку?

– Не міняй тему. Розкажи мені, як це було.

– Ой, ну ти ж знаєш, як воно буває.

– Ні.

Бабі подивилася на молодшу сестру. Авжеж, вона цього не знала. Ще не могла знати. Вона була занадто кругленька, і в ній не було нічого достатньо привабливого для того, щоб комусь спало на думку розтягнути на ній спідницю.

– Ну, пам’ятаєш, позавчора я сказала мамі, що йду вчити уроки до Палліни?

– Так, і що?

– Тоді я пішла в кіно разом із Кіко Бранделлі.

– Ну?

– Фільм був так собі, і якщо добре придивитися, то й він теж.

– Так, але кажи вже про найцікавіше. Як він розтягнув тобі спідницю?

– Ну, десь хвилин за десять після початку фільму він почав ялозити на стільці. Я подумала: стільці тут справді геть незручні, але не аж так. І ось після цього він поклав руку на спинку мого сидіння. Слухай, а якщо мені вдягнути той костюм, зелений із маленькими ґудзиками спереду?

– Кажи далі.

– Коротше, зі спинки помалу перейшов до плеча.

– А ти?

– Я… нічого. Робила вигляд, що не помітила. Дивилася фільм, ніби мені страшенно цікаво. А потім він притягнув мене до себе й поцілував.

– Тебе поцілував Кіко Бранделлі? Вау!

– Чому тебе це так бентежить?

– Ну, він гарний хлопець.

– Так, але занадто цим переймається… Увесь час видивляється у дзеркало… Ну, коротше, у другій частині фільму він майже відіграв утрачені бали. Купив мені ріжок «Альджиди» [6] «Algida» – італійське підприємство з випуску упакованого морозива, створене 1945 року. . Фільм одразу ж різко покращав, можливо, через верхню частину ріжка, ту, що з горішками. Вона була казково смачна. Отже, я відволіклась, а відтак виявила, що його руки опинилися занадто низько. Я спробувала його відсунути, а він – ніяк, учепився в твою синю спідницю! Так і розтягнув.

– От хряк!

– Ага, подумай лишень, він і не збирався відпускати. А потім знаєш, що він зробив?

– Ні, і що ж він зробив?

– Розстібнув свої штани, узяв мою руку і почав її тягнути донизу. Ну, коротше, до своєї штукенції.

– Ні! Тоді він і справді хряк! А потім?

– Щоб заспокоїти його, я мусила пожертвувати морозивом. Сунула його туди, у відкриті штани. Ти б бачила, як він підстрибнув!

– Молодчина, сестричко! У тебе аж ніяк не «м’якенька серцевинка» [7] Натяк на рекламу морозива «Algida», в якій ідеться про «м’якеньку серцевинку». …

Вибухнули сміхом. А тоді Даніела, користуючись моментом веселощів, вийшла із зеленим костюмом сестри.

Тим часом у своєму кабінеті на м’якому дивані з кашеміровим візерунком Клавдіо набивав собі люльку. Йому дуже подобався цей ритуал із тютюном, але насправді це був лише компроміс, оскільки вдома йому більше не дозволяли курити «Мальборо». Дружина, затята любителька тенісу, і дві дочки, прихильниці здорового способу життя, сварили його за кожну цигарку, так що він тепер віддавав перевагу люльці. «Вона надає тобі вишуканості, ти маєш більш задумливий вигляд!» – сказала Рафаелла. І справді, він мав задум, і той йому вдався. Набагато краще тримати цей шмат дерева в роті та пачку «Мальборо» в кишені, аніж сперечатися з дружиною.

Він затягнувся, потім клацнув на телевізійне меню. На екрані дівчата спускалися сходами, співаючи дурнувату пісеньку й вип’ячуючи пружні груди.

– Клавдіо, ти готовий?

Блискавично перемкнув канал.

– Звісно, люба.

Рафаелла подивилася на нього. Клавдіо й далі сидів на дивані, але вже не з таким упевненим виглядом.

– Зміни краватку, зав’яжи ось оцю, бордову.

Рафаелла вийшла з кімнати, не даючи йому змоги заперечити.

Клавдіо розв’язав вузол своєї улюбленої краватки, натиснув кнопку на пульті. Він сподівався, що повернуться гарні дівчата. Однак довелося задовольнитися якоюсь бідолахою-домогосподаркою, що, танцюючи абсолютно не в такт, демонструвала білий пухкий живіт. Якийсь бляклий тип за столиком неподалік дивився на неї, він був одягнутий у жахливий псевдокитайський голубий халат. Клавдіо вдягнув бордову краватку й зосередився на зав’язуванні нового вузла.