Галина Тарасюк: ГАСПИД І МАРГАРИТА

А щодо того нещасного правдоборця Загуменного, який на засіданні Благочинної ради Ліги «Народна ідея» посмів (подумати тільки, яке нахабство!) привселюдно засумніватись у вашій громадянській порядності, себто запитати вас, в які піски йдуть бюджетні гроші, виділені на розвій святої ідеї, то я над ним ридма ридав. Повірте, рука не піднімалась штовхати його під трамвай, а ще більше – висмикнути з крапельниці ту тоню-ю-юсіннь-ку прозору трубочку… А скільки я намучився з тим неповоротким «КАМАЗом», щоб його розвернути посеред траси якраз в той час, коли нею проїжджав опонент вашого чоловіка на минулих виборах?

– Гаспиде триклятий, защепи пельку! Щоб ти провалився в тартарари! Щоб ти в пеклі своєму на вугіль зотлів, ліпше б я тебе була розчавила ще в курячому зноску, недоноску поганий… я через тебе душу запропастила, чого тобі ще треба?!

Переляканий Кібчик хоче втекти, але гаспидська мармиза не пускає його і, ніби дражнячи Хазяйку, починає знову мотляти наймитом, як вітер осиковий листком, перекривлюючи:

– Чого тобі треба, чого тобі треба? – І враз викинувши за двері нещасного Кібчика, строго каже: – Не придурюйся, Маргарито. Сама знаєш, чого – її! – І тицяє кігтем кудись під стелю.

Лиш тепер Хазяйка помічає за кілька кроків від себе аж зелену на виду перестрашену Дарусю. Дівчина стоїть з відкритим ротом, як скам'яніла на соляний стовп Лотова жінка, і ніяк не може второпати, кому мама кричить, майже ридаючи:

– Ні, тільки не її!.. вона й так нещасна… Мені її дав Бог…

– Авжеж, – каже пекельна мармиза, – лиш той, що Чорнобиль пустив димом…

– Замовкни, бо я роздеру тебе!

Даруся з жахом дивиться, як обезуміла мама кидається сходами вниз, перетинає неозору вітальню і, підбігши до зачинених дверей кімнати для прислуги, за якими щез Кібчик, починає гамселити кулаками по одвірку.

– Кібчику, Кібчику, мама збожеволіла, мамі погано! – верещить Даруся, котиться сходами, чіпляється за маму, і та, схаменувшись, обнімає дитину, і так, обнявшись, вони ридають, довго, надривно і нудно.

– Чорт з вами, – спріснілий враз Гаспид лише лаписьком махає і йде собі геть трохи розважитись – пополохати цесарок у саду екс-міністра економіки чи курей на подвір'ї колишнього класика рідної літератури, а тепер просто письменника Х.

– Мамо, що з тобою? Заспокойся, прошу тебе…

Справді, що це зі мною діється? Якесь помутніння свідомості, огидна маячня впереміш з диким чортовинням… Бідна дитина… Вона так і не звикла до наших з Миколою брутальних сварок, істеричного вияснення стосунків.

– Нічого, доцю, нічого… Вже все о'кей! Все нормально… Не бери так до серця… У кожній сім'ї сваряться… Таке життя… Іди поспи… Ще рано… Іди. А я пройдуся… Мені треба трохи заспокоїтись… і подумати… Іди.

Дочка слухняно піднімається сходами до своєї спаленьки. По-старечому неповоротка, якась загальмована, згорблена… Боже мій, чого вона така нещасна, ця моя дитина? Чого така затюкана, до всього байдужа? Чого її не тішить ні ця шикарна, для неї збудована, казкова вілла, ані авта, ні рахунки в банках офшорних зон? Якби мені в її роки та її можливості, я б світ перевернула, я б уже не знати де і ким була… Принаймні з нічних клубів не вилазила б, та видивляла б у табунцях золотої молоді принца з батечком-олігархом за плечима та дванадцятизначними рахунками у банку. А вона… Ніби я за неї і відгуляла, і віджила, – світом нудить… Їй байдуже, скільки задля того всього, що вона має, мені довелося дряпатись, принижуватись, а потім – брехати, лукавити, видирати з пащек, штовхати в урвище, і при тому самій балансувати, мов на канаті над прірвою… Скільки разів могла зірватись і полетіти сторч головою, як та нещасна Ярка? Як подумаю – жити не хочеться!

Згадка про Ярославу витісняє з голови гризоту про долю Дарусі, сповнює душу мульким сум'яттям: а й справді, як на здоровий глузд, то не могла ж непитуща, здорова дівка ні з того ні з сього випасти з балкона своєї квартири просто на клумбу чорнобривців! Мало вірогідно й те, що популярні й везучі телеведучі просто так, ні сіло ні впало шандарахаються об асфальт, повернувшись із урядового прийому, де їм цілують ручки властьпрєдержащіє і роблять багатообіцяючі пропозиції елітарні мужі і володарі цього світу.

Потьмарення від сварки з Миколою ніби й не було. В голові чітко і ясно сплітались у логічний ланцюг події недалекого минулого. Все почалося з мимоволі підслуханих Миколиних телефонних розмов: