Галина Тарасюк: ГАСПИД І МАРГАРИТА

– Ви мене кликали, пані?

Блаженний Кібчик тремтів при одвірку, як осиковий лист на вітрі, такий же сіренький, від сивої стриженої під їжака головешки до безбарвних старих кросівок, і такий же дрібний і незахищений перед вбивчим позирком розпаленої сваркою Хазяйки, яку він водночас боготворив і боявся як вогню. Три роки тому Кібчика, тоді ще безпробудного п'яничку, до офісу Міжнародної ліги «Народна ідея» прибила біда і надія знайти хоч якусь роботу. Вийшовши з чергового запою голим, як гордий степовий сокіл, нещасний Кібчик виявився за бортом сімейного життя і без копійки в кишені. До болю в шлунку хотілося їсти і стати людиною. Назва контори, витиснута золотом на голубому тлі і прибита справа біля входу, сподобалась безнадійно безідейному Кібчику. Алкогольна душа його стрепенулась і затужила за чимось високим і патріотичним. Окрилений неждано цією світлою тугою, Кібчик переступив поріг і опинився в темнуватому холі, заставленому столами і стелажами з книгами. Через ці книги і старого, вусатого і тим дуже схожого на козака консьєржа, який перепинив йому дорогу, Кібчик зразу заповажав «Народну ідею». Суворий і неприступний козак-консьєрж, дізнавшись про причину Кібчикового візиту, пом'якшав, сказавши, що Хазяїна нема на роботі, але й не треба, бо вирішує все Хазяйка, яка сидить в кабінеті на другому поверсі, по сходах вгору.

На відміну від «Народної ідеї», її Хазяйка не дуже сподобалась Кібчику. «Відьма, як пить дать, відьма, ще й до того крепко зла», – думав, плутано пояснюючи жовтоокій, як змія, жінці невизначеного віку, чого він сюди забрів. Витягнувши, мов на допиті, з охлялого Кібчика всі зізнання про його нехитре життя-буття, жінка сказала, що бере його на роботу помічником завгоспа поки що з іспитовим строком, але жити і робити він буде на дачі. Звісно, тихо і скромно. А не дай Боже що… І так промовисто видивилась на Кібчика, що спаралізувала його своїм жовтим зміїним поглядом навіки.

Назавтра бездомного Кібчика транспортували в шикарному «BMW» і в супроводі Хазяйки в краї, про які він чув краєм вуха, але ніколи не бачив, бо туди таких, як він, не пускала охорона при шлагбаумі. Бідному Кібчикові спочатку здалося, що він спить або в рай попав: така розкіш і порядок панували в дачному містечку. Йому, змужнілому в хрущобах Борщагівки, вічно бездомному, здавалось, що рай тим-то й рай, що там усі живуть у казкових теремочках, обсаджених пишними квітами.

Там, куди його привезли, дачі ще не було. Її тільки будували. Дуже спішно, навіть поночі, при світлі ліхтаря, і дуже завзяті хлопці, видно, палкі патріоти, і, видно, гуцули, бо розмовляли лиш українською мовою і співали, повечерявши, таких пісень, яких російськомовний житель столичної околиці Кібчик ніколи не чув. Кілька тижнів Кібчик був у гуцулів «старшим куди пішлють», спав з ними покотом в гаражі, слухав їхні бесіди і переймався народною ідеєю. Коли ж гуцули, добудувавши дачу і порахувавши зароблені долари, від'їхали у свої гори, Кібчик був готовий служити не лиш ідеї, а й хазяям дачі. Скоро він перетворився на сторожового пса, покоївку, садівника, сантехніка, вантажника, головного спеца в справах шашличних і святого Петра, себто того, в кого ключі від брами до раю.

… Хазяйка дивилася на Кібчика, мов кібець на курча. Згори вниз. Останнім часом Кібчик її дратував. Останнім часом її пильне око в цій безсловесній покірній тварині завважило… внутрішній спротив. І то – кому?! Їй, його рятівниці. Тій, що на свій страх і ризик приютила його, дала шмат хліба і до хліба, дах над головою! Її не проведеш. Вона чітко бачила, як на її різкий окрик зігнута вутла спина наймита конвульсивно вирівнюється, як від удару, і в полохких пташиних очах зблискують вовчі вогники. І цей покидьок її ненавидить. І цей… Заздрить, певно, пиячисько, на її статки, на її становище… І підленько-тихенько втішається-насміхається над їхніми з Миколою скандалами, ще й підслуховує, черва болотна… Спостерігає за нею, вистежує… Знає її всі секрети, чекає, щоб вирватись на свободу і рознести сморід по всій Іванівській… Підлий раб…

І це ж треба, щоб вона, та, що горло рвала за демократію і свободу, на десятому році цієї демократії і свободи, нарешті зрозуміла, що все це – бридня, бо ніякої рівності не може бути, бо один народжується паном, а другий – наймитом, і не пан робить наймита наймитом, а наймит пана – паном.