Сергій Пантюк - Сім днів і вузол смерті

– По-моєму, ти поїхав дахом, Мегабайте, – Вінько відкусив шматок канапки, – або розробив якусь нову гру.

Олег спалахнув, як смолоскип:

– Чуєш, пришмалку, я тобі говорю про серйозні речі. Дістань он з тієї полички енциклопедичний словник і вибери когось на свій смак. Прізвища можеш не називати.

Вінько із п’яною ретельністю погортав книжку, відшукав статтю про якогось російського ботаніка, прізвище котрого бачив уперше, і продиктував дату і місце народження Мегабайтові. Той хвилин п’ять вигравав на клавіатурі шурхітливі мелодії, зосереджено повзав «мишкою» по килимку і довкола нього, аж нарешті сказав:

– Піддослідний об’єкт розглянуто. Із врахуванням неточності даних існує вірогідність похибки до двадцяти відсотків.

Із принтера виповзло кілька аркушів, помережаних літерами і цифрами. Орест почав читати уголос, Вінько стежив за статтею у словнику, а Олег курив. За кілька хвилин з’ясувалося, що комп’ютерний текст висвітлював факти переважно особистого характеру і лише побіжно згадував про «аналітичний склад розуму» та «схильність до наукових досліджень». Зате дата смерті цілком збіглась із вказаною в енциклопедичному словнику.

– Це якийсь твій фокус, – не вгавав Вінько. – Давай спробуємо ще раз.

– А ти ще раз за пляшкою збігаєш? – спокійно запитав Мегабайт.

– Якщо доведеш, що це не якесь твоє шарлатанство, збігаю.

– То біжи, бо тут все чисто. Або давай спочатку цю, що на столі доб’ємо.

У процесі допивання старих і поповнення нових запасів хлопці закинули в електронний інтелект дані на Шевченка, Лєніна і Сальвадора Далі, а також на покійного Олегового дідуся і якусь Вінькову «вдовичку», дату народження якої він розшукав у себе в записнику. Оскільки ніхто достеменно не знав, у який день тижня, не кажучи вже про годину, народився той чи інший об’єкт, то комп’ютер знову видав загальні описи, які було лише побіжно проглянуто. Особлива увага припала лише на дати смерті, які знову відповідали істині. Вінько продовжив звинувачувати Олега у підтасуванні, і вони мало не побилися. Орест, організм якого краще вмів тримати горілку, трохи втихомирив опонентів, розсадив подалі, але вони все одно пережбурлювалися їдкими фразами. Остання, примирлива, чарка навпаки наблизила всіх до того стану, у якому люди здатні творити такі речі, за які наступного ранку у кращому випадку червоніють.

Орест дочекався, поки Мегабайт виблюється просто з вікна, допоміг йому всістися на робоче місце і, сам від себе того не очікуючи, сказав:

– Я згадав точні дані про народження однією людини. Ти їх наперед знати не можеш. Подивимося, що скаже твоя програма.

Він продиктував годину, день, число, місяць і рік чийогось народження, й Олег знову зацокав по клавіатурі. Вінько, невдоволено буркочучи, почав прибирати зі столу. Згорнувши огризки хліба у смітярку, він побрів мити склянки. Коли ж повернувся, мимохіть спіткнувся поглядом об Ореста, що саме читав щойно роздрукований аркуш.

– Ну що там ще виповзло? – запитав він і хотів було висмикнути папір із приятелевих рук, але раптом помітив, що Орестове обличчя зблідло, мов стіна.

– Віньку, я закинув у комп’ютер дані на ще одну людину, – чужим голосом промовив Орест. – Поглянь на результат.

Вінькові очі прагнули щось прочитати, але просякнутий алкоголем мозок відмовлявся співпрацювати з ними. Єдиним фрагментом, який рельєфно виринув із тексту і вгруз у свідомість, стало останнє речення: « Даний об’єкт припинить земне існування 7 березня 200… року о 18 годині і 36 хвилин ». І поки Вінько прагнув переварити отриману інформацію, Орест запалив цигарку, присів на край стола і, мовби у простір, промовив:

– Сім днів…

– Що сім днів?

– Жити…

– Ти про що?

– Олег працював із моїми вихідними даними. Розумієш? Це я народився 26 січня 197… року о 10 годині ранку. У четвер, у цьому місті.

Вінько, здавалося, трохи протверезів, зморщив чоло, потім глянув на Мегабайта, який мирно спав, схиливши голову на стіл.

– Орку, це якась фігня. Мегабайт завантажив нас звичайними дурницями. Від нього зараз все одно нічого не доб’єшся. Давай викличемо таксі і роз’їдемося по хатах. А завтра, на тверезу голову, прийдемо сюди і розберемося.

– Віньку, я відчуваю, що це зовсім не дурниці. Єдине, в чому з тобою можна погодитися, це те, що нам варто проспатися. Завтра під обід я тобі зателефоную, здибаємося і нормально перебалакаємо з Олегом. Про всяк випадок.

Невдовзі запізніле таксі розчинилося в опівнічній темряві.