Сергій Пантюк - Сім днів і вузол смерті

Хлопці прошмигнули повз зосередженого над газетою охоронця і вибігли на другий поверх. Комп’ютерний центр був майже порожнім, і лише двері до Олегового кабінету привітно закликали увійти. Мегабайт вицокував на клавіатурі і зовсім не звертав уваги на гостей, що завмерли на порозі, приховавши за стіною напаковану торбу.

– Агов, прокинься! – Вінько гучно тупнув ногою.

– О, земля трісла, – Олег підвів очі, – заходьте. Хоч би пива притягли, бо тут голова цілий день, як діжка. Навіть на обід не ходив, роботою завалили. А вчора, знаєте, трохи жізні дали…

– І що, дуже важко? – поцікавився Орест.

– Не питай!

– То, може, це тебе порятує? – Орест, наче ілюзіоніст, вихопив із прихованої торби літрову пляшку горілки «Отаман».

Миттєво відбулося преображення Олегове. Він, як джин із амфори, виринув із-за монітора, знайшов у шафі три скляні чарочки і розклав їх на вільному столі. Вінько розвантажив торбу, Орест порізав ковбасу і хліб, відкрив банку з маринованими огірками.

– А я вже думав, що сьогоднішній день дурно минеться, – усміхнувся Олег, розкладаючи стільці. Друзі прилаштувалися біля незручного канцелярського стола, і Вінько врешті наповнив чарки.

– Ну, поїхали…

Післячаркову тишу, що заповнила кабінет, ворушило тільки дружнє хрумкотіння огірками.

– Але між першою і другою куля не має пролетіти, казав колись мій командир роти, – повторив Олег свою коронну фразу, і прозора рідина знову наповнила келишки.

– Гай, тримаймося!

– Ну і чим добрим ти тепер займаєшся, пане Мегабайте? – поцікавився Орест.

– Фігнею страждаю, – Олег знову поспішив налити горілки – гостям – з допуском «на вуса», а собі – «на хлопчика».

– Куди розігнався? – зморщився Вінько. – Коні ж не винні…

– Три – число святе, – Олег підняв чарку, – будьмо крепкі й дуже вперті!

Але «святе число» швидко надбало тенденції до зростання. Невдовзі у літровій посудині залишилася кількість, про яку кажуть «На трьох мало, на одного багато». Пам’ятаючи невідворотність аксіоми «Скільки горілки не купуй, все одно бігти двічі», Вінько понуро встав і посунув до дверей, буркнувши через плече: «Зараз буду». Орест сів за комп’ютер і, поки Олег зосереджено димів, викликав блок «Games».

– Нічого нового не маєш? – Орест поцокав «мишкою». – Це все вже давно мені набридло…

– Нє-а, – Олега вже трохи розвезло, – але на фіга тобі ті ігри? Хочеш, покажу цікаву програму, яку я нещодавно розробив? Супер!

– Хвалися…

Олег разом із попільничкою перебазувався на своє законне місце, Орест прилаштувався поряд.

– Коротше, пояснювати тобі суть програми буде довго і складно. Та й це тобі ні на фіг не потрібно. Обмежимося каркасом. Як ти ставишся до астрології?

– Та інколи гороскопи переглядаю…

– Все ясно… Де той Вінько застряг, його лише за смертю посилати! Словом… У цивілізованому світі деякі вчені давно не мають сумніву у тому, що астральна схема життя кожної людини є своєрідним кодом, який загалом не так і складно розгадати. Карта зоряного неба у глобальному розумінні є практично незмінною. Так що змоделювати якісь незначні її пертурбації протягом, скажімо, останніх трьохсот років для мого розумного брата, – Олег попестив комп’ютер, як циган лошака, – не є великою проблемою. Отже, ми трохи попрацювали і тепер маємо можливість залізти у запевні нетрі. Хоча, цього тобі також не треба… О, нарешті, – Олег махнув рукою Вінькові, що саме увійшов, – зачиняй двері, бо ще охоронець приповзе, ділитися доведеться.

– Стривай, – Орест зупинив Олега, – нахайдакатися ми ще встигнемо. Покажи програму, поки очі бачать.

– Давайте ще по кілька крапель, а одночасно і Вінька до нашої розмови долучимо.

– Ти, Мегабайте, вже, здається, увійшов у певну стадію, раз тебе на розумняк пробиває. – Вінько моргнув Орестові. – Умови мої такі: спеціальних термінів не вживати, пришмалками нас не величати і наливати усім порівну. І тоді я готовий слухати тебе хоч до ранку.

Друзі зареготали і знову примостилися біля стола.

– Коротше, хлопці, коли я почав робити цю програму, я цілковито відкинув, як колись казали, матеріалістичний світогляд. За початкову точку взяв астрологічну аксіому, згідно з якою у момент народження людини зорі програмують її подальше існування. Чого шкіритеся? Слухайте, матері його лихо! Це досвід тисячоліть, і не лише наш, а людства загалом. Новонароджений отримує свій зоряний код, який можна розгадати досить детально. Декому це дано від природи, але всі ці чаклуни та відьми працюють, як правило, методом штрику. Я кажу не про тих, котрі відверто нарід, наче кроликів, розводять… Ми ж спробували трохи систематизувати деякі речі, розкласти на полички і отримали результат. Дай огірка… Так… А якого хріна я тут розпинаюся, якщо все можна показати наочно. Скиньте мені, так би мовити, вихідні дані на будь-яку людину, і я видам доволі детальну схему її життя і, навіть, день смерті. Якщо є точні відомості про місце, день, годину і хвилину народження об’єкта – з такою ж достеменністю вирахуємо і часові координати його останнього подиху.