Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

«Ah! Pardon, je croyais que madame était sortie…» [28] Перепрошую, я думав, що мадам вийшла ( фр .). Це, не постукавши, увійшов valet de chambre із солом’яною щіткою в руках; одразу ж вийшов із кімнати, але спершу мусив її побачити голою перед дзеркалом. І, звичайно ж, мав знати, що вона не виходила, бо ще кілька хвилин тому лежала на балконі. Чи те, що вона помітила в його очах, перш ніж він вийшов, було співчуття, змішане із захопленням? Наче казав: «Така красуня і завжди сама? Ми не звикли до цього в готелі, куди люди приїжджають розважатися…»

О небо, як гаряче. З моря ні вітерцю. Цівки поту стікали їй з плечей по тілу.

Вона апатично вдяглася, вибравши прохолодну білу сукню, а потім ще раз побрела на балкон і підняла завісу — щоб спекотний день упав на неї. Очі були сховані за темними окулярами. Лише її губ, ніг, рук і накинутого на плечі шарфа торкнулися мазки кольору. Темні лінзи додавали глибини всьому довкола. Море, неозброєним оком барвінково-синє, стало фіолетовим, а білий пісок — оливково-брунатним. Яскравої барви квіти у горщиках на терасах прибрали тропічної подоби. Коли маркіза притулилася до дерев’яного поруччя балкону, воно обпекло їй руки. Ще раз невідомо звідки приплив запах сигари. Задзвеніли келихи — це офіціант приніс до столу на терасі аперитив. Десь заговорила жінка, а до неї приєднався чоловічий голос і сміх.

Ельзаська вівчарка, з язика якої стікала слина, рискала вздовж стіни, шукаючи прохолоднішої кам’яної плитки, щоб улягтися на неї. Кілька молодих людей, бронзово-засмаглих і напівоголених, мокрих, ще покритих сіллю теплого моря, прибігли з пляжу і замовили мартіні. Звичайно, американці. Покидали свої рушники на стільці. Один із них свиснув до вівчарки, яка й не ворухнулася. Маркіза зневажливо глянула на них, але до зневаги додалася заздрість. Вільні були приходити та відходити, або ж сісти в машину і поїхати деінде. Жили безтурботно, свавільно-радісно. Завжди трималися групами. По шестеро чи восьмеро. Звичайно, ділилися на пари, облапували одне одного. Але — тут вона повною мірою вилила на них своє презирство — у цих веселощах не було таємниці. У своїй відкритості не знали чару невідомості. Ніхто з них не чекав, ховаючись, біля напівпрочинених дверей.

«Смак кохання має бути зовсім іншим», — подумала маркіза і, зірвавши троянду, що п’ялася по балконній решітці, вклала її за виріз сукні, нижче шиї. Любовна пригода належить до світу тихого, м’якого, невимовленого. Не вигук, не раптовий сміх, а затаєна цікавість, змішана з острахом; коли ж острах минає, залишається позбавлена сорому довіра. Не стосунки добрих приятелів, а пристрасть двох незнайомих людей.

Мешканці готелю один за одним поверталися з пляжу. Столи почали заповнюватися. Тераса, весь ранок гаряча та безлюдна, знову ожила. Гості, що приїжджали автомобілем лише на обід, змішалися зі звичними постатями тих, хто жив тут постійно. Компанія з шести осіб у правому кутку. Компанія з трьох унизу. Дедалі більша метушня, балаканина, дзвін келихів, брязкіт посуду, — отож хлюпання моря, яке було основним звуком ранку, здавалося тепер приглушеним, далеким. Почався відплив, хвильки води відступали від пляжу.

От прийшли діти з гувернанткою, міс Клей. Причепурені, наче лялечки, йшли через терасу, а за ними міс Клей у смугастому ситцевому платті, її накучерявлене волосся розкуйовдилося від купелі; раптом усі вони глянули на балкон і замахали руками: «Maman… maman…» Вона схилилася вниз, усміхаючись їм, як зазвичай, і цей невеличкий епізод раптом привернув до себе загальну увагу. Хтось поглянув угору, слідом за дітьми, засміявся, показав своєму товаришеві, й так почалася перша хвиля захоплення, яке сягне вершини, коли вона зійде вниз. Шепіт: «Маркіза, прекрасна маркіза і ці янголята, її діти» долинатиме до неї, як дим цигарок, як розмови гостей, що сиділи за іншими столиками. Оце й усе, що день за днем приносить їй déjeuner [29] Обід ( фр .). на терасі: хвиля захоплення, шаноби, а тоді забуття. Всі були чимось зайняті, плавали, грали в гольф чи теніс, водили автомобілі, а вона зоставалася сама, прекрасна, нічим не зв’язана, з дітьми і міс Клей.

— Дивіться, maman, я знайшла на пляжі маленьку морську зірку, я заберу її з собою, коли ми поїдемо звідси…

— Ні, ні, так нечесно, це моя, я перша побачила!

Дівчатка сварилися, їхні обличчя почервоніли.

— Hélène, Céleste, тихіше, через вас у мене заболіла голова.

— Мадам втомилася? Вам краще відпочити після обіду. Це піде вам на користь у таку спеку.