Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Міс Клей тактовно схилилася, щоб посварити дітей.

— Ми всі втомилися. Всім нам добре відпочити, — сказала вона.

Відпочити… Але ж, подумала маркіза, я ніколи нічого іншого не роблю. Все моє життя — суцільний затяжний відпочинок. Il faut reposer. Repose-toi, ma chérie, tu as mauvaise mine [30] Треба відпочивати. Ти погано виглядаєш, моя люба, відпочинь ( фр .). . Вона чула ці слова взимку і влітку. Від чоловіка, гувернантки, зовиць, від усіх цих літніх надокучливих друзів. Її дозвілля було довгою послідовністю відпочинків; ледве вставши з ліжка, вже мусила відпочивати. Через блідий колір обличчя та звичну стриманість усі вважали її кволою. О Боже, скільки годин свого сімейного життя вона провела, відпочиваючи, у розстеленому ліжку, з опущеними жалюзі. У паризькому домі, у château за містом. Від другої до четвертої — відпочивай, завжди відпочивай.

— Але ж я зовсім не втомлена, — сказала вона міс Клей, і цього разу її мелодійний м’який голос прозвучав різко і високо. — Після обіду піду погуляти. Походжу містом.

Діти глянули на неї, широко розплющивши очі, а міс Клей, на козячому обличчі якої з’явився вираз здивування, розкрила рота на знак протесту.

— Ви вб’єте себе в таку спеку. Крім того, ті кілька тутешніх крамниць зачиняються від першої до третьої. Чому б вам не піти після чаю? Діти змогли б погуляти з вами, а мені треба дещо попрасувати.

Маркіза нічого не відповіла. Встала з-за столу. Діти трохи затрималися за déjeuner — Céleste завжди повільно їла, — і тераса майже спорожніла. Ніхто з тих поважних гостей не придивлятиметься, як вони повертаються до готелю.

Маркіза піднялася нагору, злегка попудрилася, обвела рот помадою, вказівним пальцем торкнулася парфум. Чула з сусідньої кімнати гомін дітей, яких міс Клей саме вкладала на відпочинок, зачиняючи віконниці. Маркіза взяла сумочку з плетеної соломки, поклала туди гаманець, фотоплівку, кілька дрібничок, навшпиньках пройшла повз дитячу кімнату вниз і вийшла з готельного подвір’я на запилену дорогу.

У її відкриті сандалі відразу ж набилися камінці, сонце вдарило в очі, і те, що досі видавалося спонтанною витівкою, незвичайною пригодою, яка спала їй на думку, стало тепер дурним і безглуздим. Дорога була безлюдною, пляжі спорожніли, відвідувачі, що розважалися і гуляли весь ранок, доки вона байдикувала на балконі, тепер розслабилися у своїх кімнатах, подібно до її дітей та міс Клей. Лише маркіза йшла спеченою сонцем дорогою до містечка.

Усе виглядало так, як її попереджала міс Клей. Крамниці зачинені, жалюзі опущені; година сієсти неподільно, всевладно панувала над містом та його мешканцями.

Маркіза неквапом ішла вулицею, помахуючи солом’яною сумочкою; єдина перехожа у цьому сонному дрімотному світі. Навіть кафе на розі спорожніло, а собака піщаної барви, поклавши морду між лапи, із заплющеними очима клацав зубами, намагаючись піймати мух, які йому надокучали. Мухи були всюди. Гуділи у вікні pharmacie [31] Аптека ( фр .). , де темні пляшки, наповнені таємничими медикаментами, стояли пліч-о-пліч із тоніком, губками та косметикою. Танцювали за крамничною вітриною, заповненою парасольками, лопатками, рожевими ляльками і взуттям на вірьовчаних підошвах. Повзали по порожній закривавленій ляді різника, за залізними віконницями. Згори, з приміщення над магазином, долинав різкий звук радіо, яке, важко зітхнувши, раптово вимкнув хтось, хто збирався спати і волів би, щоб йому нічого не заважало. Навіть bureau de poste [32] Поштове відділення ( фр .). було зачинене. Маркіза, яка хотіла купити марку, даремно грюкала в двері.

Відчувала, як під її сукнею виступають краплинки поту, ноги в тонких сандалях аж гули, хоч вона й небагато пройшла. Сонце палило надто сильно, надто шалено, вона заглядала вгору і вниз по безлюдній вулиці, на будинки, крамниці між ними, — усі вони були зачинені перед нею, усамітнені в блаженній сієсті. Вона відчула раптове бажання опинитися в будь-якому темному прохолодному місці — можливо, у підвалі, де вода крапала б із крану. Звук води, що падає на кам’яну підлогу, заспокоїв би нерви, пошарпані сонцем.

Приголомшена, ледь не плачучи, вона звернула в алею між двома крамницями. Підійшла до сходів, що вели вниз, до маленького дворика, де не було сонця, і зупинилася там на мить, притуливши руки до такої холодної і твердої стіни. Поруч із нею було вікно, закрите віконницею; маркіза сперлася на неї головою і раптом, їй на сором, віконниця розчинилася і з темної кімнати до неї виглянуло якесь обличчя.