Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Натомість вказівний палець був яскраво-рожевим, що теж видавалося їй неправильним, не відповідало її теперішньому настрою. Це була елегантна глибока рожевість віталень, бальних суконь, прийомів, де вона повільно проходжувалася б туди й назад, обмахуючись віялом зі страусового пір’я, а здалеку долинали б звуки скрипки.

Натомість середнього пальця торкнувся сяйно-шовковий мазок: не кармін, не кіновар, а щось м’якше, витонченіше; блиск пуп’янка півонії, ще не розквітлого в гарячий день, а покритого ранковою росою. Півонія, прохолодна і стулена, що споглядає на пишні трави з оточеної бордюром тераси, а потім, у полудень, розкриває пелюстки назустріч сонцю.

Так, саме цей колір. Вона потяглась по вату, змила лак з інших нігтів, а потім повільно, обережно занурила пензлик в обрану барву і почала наносити її швидкими, спритними, артистичними мазками.

Закінчила і сперлась на спинку шезлонга, втомлено помахуючи руками в повітрі, щоб лак висох, — дивний жест, немов у жриці. Глянула на пальчики ніг, що виглядали з сандаль, і вирішила, що через кілька хвилин пофарбує ті нігті теж; приглушено-спокійної, засмагло-оливкової барви руки й ноги несподівано запульсують життям.

Але ні, ще не зараз. Зараз вона мусить відпочити, розслабитися. Надто спекотно, щоб перестати спиратися на спинку шезлонга, схилитися вперед на орієнтальний лад і взятися до прикрашання ніг. Ще досить часу. Справді, час тягнувся перед нею поплутаним візерунком — і так увесь довгий млосний день.

Вона заплющила очі.

Віддалені звуки готельного життя долинали до неї неначе крізь сон, звуки видавалися імлистими, приємними, адже вона, належачи цьому життю, не була більше зв’язана тиранією дому. Хтось на балконі вгорі з човганням відсовував стілець. Внизу на терасі офіціанти напинали над обідніми столиками веселі смугасті парасольки, було чутно, як maître d’hôtel [17] Метрдотель ( фр .). видає вказівки в обідній залі. Femme de chambre [18] Покоївка ( фр .). прибирає кімнати в сусідньому номері. Відсовування меблів, скрип ліжка. На сусідній балкон вийшов valet de chambre [19] Камердинер ( фр .). і солом’яною щіткою почав змітати зі столика. Їхні голоси дзюрчали, переходячи в мурмотіння. Тоді замовкли. Знову тиша. Лише ліниве плюскотіння моря, що легенько лиже гарячий пісок, а ще десь далеко, надто далеко, щоб дратувати, сміх дітей, що граються. І її діти теж там.

Гість на терасі внизу замовив каву. До балкона прилинув запах сигари. Маркіза зітхнула, її прекрасні руки, неначе лілеї, повисли обабіч шезлонга. Спокій, утіха. Якби ж можна було розтягти цю мить бодай на годину… Але щось підказало їй: коли та година відійде в минуле, давній демон невдоволення і нудьги повернеться навіть сюди, де вона, на своїх канікулах, нарешті вільна.

На балкон влетів джміль, покружляв над пляшечкою лаку, вповз у розкриту квітку, що, зірвана з примхи когось із дітей, лежала на столику. Коли опинився всередині квітки, його дзижчання стихло. Маркіза розплющила очі й побачила, як він, сп’янілий, виповзає. Тоді, ще приголомшений, ковтнув повітря і відлетів, знову забринівши. Чари розвіялися. Маркіза підняла з підлоги балкона лист від Édouard, свого чоловіка.

«…Отож, моя найдорожча, я вважаю неможливим приєднатися до тебе та дітей. Вдома надто багато справ, а ти знаєш, що я не можу покладатися ні на кого, крім себе. Я, звичайно, зроблю все можливе, щоб приїхати в кінці місяця і забрати тебе. Тим часом розважайся, купайся і відпочивай. Я певен, що морське повітря піде тобі на користь. Вчора я зайшов до maman і Мадлен, і здається, що старий curé … [20] Кюре ( фр .). »

Маркіза дозволила листу впасти на балконну підлогу. Легеньке провисання в кутику рота, натяк на єдину особливість, що псувала її гладеньке прекрасне обличчя, виділилося сильніше. Знову те саме. Завжди його робота. Землі, ферми, ліси, ділові партнери, з якими він мусить зустрітися, несподівані подорожі, котрі мусить відбути, — отож Édouard, її чоловік, попри відданість їй, ніколи не має для неї часу.

Їй ще перед весіллям сказали, що так воно й буде. «C’est un homme très sérieux, Monsieur le Marquis, vous comprenez» [21] Мсьє маркіз — серйозна людина, ви ж розумієте ( фр .). . Як мало вона про це подумала, як легко погодилася, що-бо в житті може бути кращим, ніж маркіз, який до того ж «un homme sérieux»? Що прекрасніше за це châeau [22] Шато, замок ( фр .). і ці великі маєтки? Що імпонує більше, ніж дім у Парижі та почет слуг, які шанобливо їй кланяються, називаючи Madame la Marquise? Казковий світ для такої дівчини, як вона, вихованої в Ліоні, доньки запрацьованого хірурга і постійно недужої матері. Якби раптово не з’явився Monsieur le Marquis, вона вийшла б за молодого батькового асистента і ліонські будні тривали б вічно.