Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Романтичне одруження, справді. Звичайно, спершу його родичі супилися. Але Monsieur le Marquis, homme sérieux, мав за сорок і сам вирішував, що йому робити. А вона була прекрасною. Всі інші аргументи зайві. Вони побралися. У них були дві донечки. Вони були щасливими. Та іноді… Маркіза підвелася з шезлонгу, зайшла до спальні, сіла перед туалетним столиком і зняла бігуді з волосся. Навіть це зусилля вичерпало її. Скинула пеньюар і сиділа перед дзеркалом оголена. Інколи вона помічала, що шкодує за ліонськими буднями. Згадала, як вони сміялися і жартували з іншими дівчатами, тихцем хихотіли, коли чоловіки задивлялися на них на вулиці, їхні звіряння, обмін листами, перешіптування у спальні, коли її друзі приходили на чай.

Тепер, ставши Madame la Marquise, вона не мала з ким відверто порозмовляти, посміятися. Все її оточення — нудні люди середнього віку, які досі жили давнім життям і уникали будь-яких змін. Ці нескінченні візити чоловікових родичів до château. Його мати, його сестра, його брати, його зовиці. Взимку в Парижі — точнісінько те саме. Жодного нового обличчя, жодного незнайомця. Єдиною незвичайною пригодою була колись поява на обіді одного з чоловікових ділових партнерів, який, вражений її красою, коли вона увійшла до салону, кинув на неї сміливий захоплений погляд, а тоді вклонився і поцілував їй руку.

Спостерігаючи за ним під час обіду, малювала собі фантастичні картини, як вони таємно зустрічатимуться, як таксі везтиме її до його квартири, як вона увійде в маленький темний ascenseur [23] Ліфт ( фр .). , подзвонить і зникне у дивній невідомій кімнаті. Але довгий обід закінчився, діловий партнер відкланявся і пішов своєю дорогою. Потім думала про себе, що він навіть не був гарним та мав вставні зуби. Але той захоплений погляд, кинутий крадькома, — вона хотіла цього.

Розчісувала волосся перед дзеркалом і, розділивши його збоку, намагалася досягти нового ефекту: стрічка кольору її нігтів, вплетена у золото волосся. Так, так… І ще біла сукня, пізніше, й шифоновий шарф, недбало накинутий на плечі, — вона вийде на терасу в супроводі дітей і англійської гувернантки, maître d’hôtel, кланяючись, поведе її до столика в кутку, під смугастою парасолькою, а люди дивитимуться і шепотітимуться, не зводитимуть із неї очей, коли вона нахилиться до однієї з дочок і погладить її кучері люблячим материнським жестом, повним грації та краси.

Але зараз вона бачить у дзеркалі лише наге тіло і сумно покривлений рот. В інших жінок бували коханці. Шепіт скандалів долинав до її вух навіть під час тих довгих церемоніальних обідів з Édouard, що сидів на далекому кінці столу. Не лише у напівсвіті, з яким вона не мала жодних контактів, але й серед старої noblesse [24] Аристократія ( фр .). , до якої тепер належала. «On dit, vous savez…» [25] Знаєте, кажуть… ( фр .) , а потім натяки, пошепки переказувані з уст до уст, із піднятою бровою, стенанням плечима.

Інколи, після чаювання, гостя відходила рано, ще перед шостою, виправдовуючись, що її чекають деінде, а маркіза, луною повторюючи, як їй шкода, прощалася з гостею, собі міркувала — може, вона поспішає на побачення? Можливо, через двадцять хвилин, можливо, ще швидше, ця чорнява, радше звичайна з себе маленька графиня затремтить, потай усміхаючись, і дозволить своїй одежі зіслизнути на підлогу?

Навіть Élise, її подруга з ліонського ліцею, шість років як заміжня, мала коханця. Ніколи не писала його імені, завжди називала «mon ami» — «мій друг». Вони зустрічалися двічі на тиждень, у понеділок та четвер. Він мав автомобіль і возив її за місто, навіть узимку. Élise писала маркізі: «Уявляю, яким плебейським видається мій романсик тобі, у вищому світі. Скільки шанувальників ти мусиш мати і які пригоди переживаєш! Розкажи мені про Париж, про вечірки, і хто твій обранець цієї зими». Маркіза відповідала, натякаючи, підказуючи, підсміховуючись із питання, а врешті детально описувала свою сукню, вдягнену на якийсь прийом. Але не казала, що той прийом закінчився опівночі, що він був формальним, нудним, і все, що вона, маркіза, знала про Париж, побачене з вікна автомобіля, в якому вона їхала з дітьми або до couturier [26] Кутюр’є, кравець ( фр .). на примірку чергової сукні, або ж до coiffeur [27] Перукар ( фр .). , щоб укласти волосся і, можливо, поміняти стиль. Стосовно життя в château, то вона описувала кімнати, так, численних гостей, урочисті довгі алеї між дерев, акри лісів, але не щоденний дощ навесні, не палючу спеку раннього літа, коли тиша нависала над маєтком, як велика біла пелена.