Ричард Матесон - Куди приводять мрії

– Усі ці люди планують народитися знову? – дивувався я.

– Сумніваюся, – відповідав Альберт. – Ймовірно, більшість із них тут, щоб навчатися.

Я кивнув, намагаючись не звертати уваги на власне занепокоєння, що зростало. Те саме я відчував, коли вперше потрапив до Саммерленду, коли щось у мені підсвідомо відчувало наближення самогубства Енн.

Я сказав: те саме. Це не могло бути те саме. Я знав, що тепер Енн житиме, а не помре. Та все ж наше розставання засмучувало мене не менше. Не можу розповісти тобі, Роберте, наскільки важливі наслідки має спорідненість душ. Втім, я можу тобі розповісти. Допоки ти відлучений від своєї половинки, ти не почуватимешся спокійно. Байдуже, за яких обставин, байдуже, наскільки витончене середовище, в якому ти перебуваєш.

Бути половинкою єдиного цілого – сама лише мука, якщо другої половинки немає.

На кафедру зійшла приваблива жінка і, посміхнувшись до нас, заговорила.

– Шекспір казав про смерть так, – почала вона. – «Той край незнаний, звідки ще ніхто не повертався».

Вона знову посміхнулася.

– Красивий вираз, – вела далі вона, – хоча й цілком невірний. Ми всі досліджували цю країну, в якій опинилися після наших «смертей». Більше того, з цього краю кожен з нас має врешті-решт повернутися.

– Ми триєдині, – казала вона далі. – Дух, душа й тіло. Останнє з цього – фізичне тіло у земному житті складається з фізичного, ефірного й астрального тіл. Наш дух ми цього разу обговорювати не будемо. Наші душі містять всередині Божу сутність. Вона направляє наш життєвий курс, веде душу крізь чисельні життєві випробування. Щоразу, як частинка душі наділяється плоттю, вона накопичує досвід і розвивається, збагачуючи себе ним. Або… – вона зробила паузу, – применшуючи себе.

Це повністю збігалося з тим, що я пригадував зі слів Альберта. Самогубство Енн завдало втрати її душі, і тепер вона вирішила увібрати достатньо позитивного досвіду, аби відновити втрачене.

Як додається чи віднімається ця вища часточка себе? З пам’яті. Кожен з нас має зовнішню й внутрішню пам’ять, зовнішня належить до нашого видимого тіла, а внутрішня – до невидимого, або ж духовного тіла. Кожне, що будь-хто з нас коли-небудь думав, бажав, казав, робив, чув чи бачив, закарбовується у внутрішній пам’яті.

Ця всеосяжна пам’ять завжди залишається у власному «домі Мого Отця», зростаючи або зменшуючись за результатами кожного нового фізичного життя. Астральне – або духовне – тіло повертається на землю, але лишається тим самим. Лише тіло з плоті та його ефірний двійник зазнають змін.

Існує лінія зв’язку між вищою часточкою себе і будь-якою фізичною формою, яку на цей момент має душа. Наприклад, якщо фізична частка отримує натхнення, воно надходить з душі. Так званий «тихий внутрішній голос» – знання, засвоєне з попередніх уроків, що попереджає особу утриматись від вчинку, який завдасть шкоди її душі.

Та загалом, проникнення в матерію справжнього «я» сприймається дуже рідко – окрім випадків вродженої чутливості до його існування або появи усвідомлення через заглиблення в самого себе – медитацію.

– Отже, процес такий, – розповідала жінка. – Життя за життям, сповнені зусиль, чергуючись із періодами відпочинку й навчання на цьому рівні, в кінцевому результаті надають душі тієї форми, яку вона прагне мати. Іноді те, чого їй не вдалося досягнути за життя, вона здатна надолужити після смерті, таким чином наступне народження супроводжується більшим усвідомленням, більшою здатністю скерувати передостаннє прагнення до Бога.

– Таким чином, триєдність, якою ми є, переживає три етапи: інкарнацію, дезінкарнацію та реінкарнацію. Людина має бути добре обізнаною, як слід помирати, адже вже робила це багато разів. Але щоразу, як вона повертається до плоті, за рідкісними винятками, вона забуває все.

У мене виникло запитання. Дивовижним чином жінка відповіла на нього так, ніби читала мої думки.

– Зараз ви виглядаєте, як під час вашого останнього втілення, – сказала вона. – Звичайно ж, ви мали багато різних зовнішностей, а інколи були протилежної статі. Але ви зберігаєте той вигляд, який мали у попередньому житті, оскільки він найяскравіше закарбувався у вашій пам’яті.

– Коли це життя завершилося, ваша свідомість по кроках відступила до свого джерела, відокремлюючись від втілення в матерію. Цей процес вивільнення відбувається в ефірному світі, де ваші бажання й почуття загострені, а всі невідновлювані сили з вашого життя спрямовуються й перетворюються. З точки зору довжини ваша свідомість відходить до цієї ментальної або «небесної» стадії, на якій вона цілковито звільняється від матерії.