Ричард Матесон: Куди приводять мрії

Оскільки в будь-якому куточку світу душа має можливість увійти до нового прихистку на будь-якій стадії, від зачаття до перших років після народження, західний метод полягає в тому, щоб зачекати, доки дитина народиться. У такий спосіб душа нізащо не опиниться в комі, про яку я казав.

Фактична процедура повторного народження залежить від здатності душі вступати до духовних тіл – астрального, потім ефірного, – допоки вони можуть узгоджуватись із тілом дитини. Така координація зазвичай відбувається одразу після народження, і її нелегко досягти. З цієї причини процес зазвичай потребує допомоги духовного лікаря, який бачить своїм внутрішнім оком хребцеві ниті дитини й духовних тіл і з’єднує їх.

Як я зазначав, інший метод реінкарнації застосовується так: душа не входить до тіла, доки дитині не виповниться п’ять-вісім тижнів. У такий спосіб остаточно набувається впевненість у придатності фізичного «носія».

– Після інкарнації, – вела далі жінка, – всі спогади про переднє життя та інтервал між життями стираються, і розпочинається набуття свіжих розумових вражень. Трапляється, що, коли реінкарнація була спішною, спогади залишаються – і це пояснює значну частоту таких випадків у Індії, наприклад.

– Протягом кількох місяців душа спить у малюку, який застосовує тваринні інстинкти, аби вивчити функції власного тіла: прийняття їжі, сон та відправлення органічних потреб. Лише коли душа починає прокидатися, дитина починає активно виявляти інтелект.

– Душа не прокидається одразу, але робить це поступово протягом дитинства і юності нової людини. Зрідка трапляється так, що душа прокидається раніше й пригадує якщо не минуле життя, то навички звідти; так відбувається періодична поява вундеркіндів.

– Поступово душа зливається з тілом так, що приблизно у двадцять один рік стає повністю інкарнованою. Буває так, що душа не прокидається аж до середнього віку тіла. У цьому разі до того віку особа не виявляє ознак повноцінної розумової діяльності.

– І, пройшовши новий життєвий шлях, безсмертна душа, яка вдалася до інкарнації, аби боротися за вдосконалення власної природи, повертається знову додому задля відпочинку і нової порції навчання, перш ніж повернутись на землю в циклі пошуку досконалості – і возз’єднання з Богом.

Не скажу більше нічого про лекцію. Подальші відомості щодо реінкарнації не мають суттєвого стосунку до моєї історії; ти можеш почитати книги, якщо тебе це цікавить.

Моїм наступним кроком було відкрити давно закриту книгу моєї пам’яті й ще раз проглянути її.

За допомогою використання моєї особистої «частоти» мені були продемонстровані мої минулі життя.

Це було запаморочливе видовище, Роберте, без жодних замовчувань. Я майже не встигав реагувати на деталі, що нескінченним потоком захлеснули мене, яскравим спалахом подій, кожну з яких було відтворено в усіх подробицях.

В мене було багато життів, але я згадаю лише два, у яких ми з Енн були разом.

Я був поряд із нею в 1300-х роках, коли наші душі були представлені, так би мовити, «в жіночому обличчі». Ми були сестри, з віковою різницею в одинадцять років (і я був старшою з них), але такі близькі у стосунках, що друзі й родина відзначали це з захватом. Усе наше тодішнє життя ми були психологічно нероздільні.

Ми знову зійшлися разом у 1700-х у Росії, я в чоловічій подобі, вона в жіночій. Ми зростали, знаючи одне одного, потім на певний час розлучилися, а тоді зустрілися знову в підлітковому віці, закохалися й одружилися. У тому життя я також був письменником, писав романи й оповідання. Енн (тоді її, звісно, звали інакше) незмінно вірила в мене, хоча мій успіх був дуже скромний.

Кінець того життя я й пригадував під час моєї другої смерті.

Тепер я побачив не лише його завершення – я побачив його цілком, отримавши перспективу, що дозволила мені оглянути широкий план і напрямок не лише мого попереднього життя, а й решти життів так само.

Не буду зараз вдаватися в деталі – це, знову ж таки, немає стосунку до того, що я повинен сказати. Досить зауважити, що головним чинником, в першу чергу необхідним для прискорення розвитку моєї душі, була допомога іншим. Що ідеально узгоджувалося з моїм прагненням бути знову з Енн. Альберт казав мені, що з часом вона потребуватиме більше медичного догляду.

Я стану лікарем.

Спочатку я розглядав можливість теж народитися в Індії. Втім, складність народитися там і стати лікарем була настільки близька до нездоланної, що я мав змінити думку. Врешті-решт, мета не в тому, щоб там народитися. А в тому, щоб дістатися Індії, аби допомогти Енн.