Кассандра Клэр - Місто кісток

Клері облизала пересохлі губи.

– Я знаю, що роблю. Постав його на ноги, Джейсе.

Джейс подивився на неї й знизав плечима.

– Гаразд.

Рафаель гаркнув:

– Це не смішно.

– А ми і не жартуємо, – Джейс поставив Рафаеля у вертикальне положення і тримав кінчик ножа між Рафаелевими лопатками. – Я можу легко проколоти твоє серце через спину, – сказав він. – На твоєму місці я б не рухався.

Клері глянула на темні постаті, що і далі прибували, й зупинила їх рукою.

– Залишайтеся на місці, – сказала вона, – бо він проб’є Рафаелю серце.

Якийсь шумок пробіг юрбою вампірів. То міг бути і шепіт, і сміх.

– Стійте, – знову сказала Клері, і цього разу Джейс зробив щось, що змусило Рафаеля скрикнути від болю.

Один із вампірів зробив рух рукою, щоб стримати своїх товаришів. Клері впізнала в ньому худорлявого блондина з сережкою, якого вона бачила на Магнусовій вечірці.

– Вона не жартує, – сказав він, – це Мисливці за тінями.

Гарненька блакитноволоса дівчина-вампір у сріблястій блискучій спідниці протиснулася через натовп до блондина. Клері задумалась, чи бувають потворні вампіри або товстуни. Може, потворних людей не перетворюють на вампірів? Або страшки не хочуть жити вічно.

– Мисливці за тінями віроломно вдерлися на нашу територію, – сказала вона. – Вони знаходяться поза захистом Завіту. Я б наказала вбити їх. Вони знищили багато наших.

– Хто з вас тут головний? – спитав спокійно Джейс. – Нехай зробить крок вперед.

Дівчина оголила гострі зуби.

– Не говори з нами мовою Завіту, Мисливче. Прийшовши сюди, ви порушили свій дорогоцінний Завіт. Закон вас не захищатиме.

– Досить, Лілі, – різко сказав блондин. – Нашої хазяйки зараз немає. Вона в Ідрисі.

– Але хтось мусить бути замість неї, – зауважив Джейс. Настала тиша. Вампіри на балконах позвішувалися з перил, щоб почути те, що було сказано.

– Рафаель – наш лідер, – нарешті сказав вампір-блондин.

Блакитноволоса дівчинка, Лілі, докірливо шикнула.

– Джейкобе…

– Я пропоную угоду, – швидко сказала Клері, обірвавши тираду Лілі та відповідь Джейкоба. – Думаю, ви вже знаєте, що привели додому зайвих людей з сьогоднішньої вечірки. Один з них – мій друг Саймон.

Джейкоб здивовано підвів брови.

– Ти дружиш із вампіром?

– Він не вампір. І не Мисливець за тінями, – додала вона, побачивши, як звузилися світлі очі Лілі. – Просто звичайний людський хлопець.

– Ми не приводили ніяких людських хлопців додому з Магнусової вечірки. Це було б порушенням Завіту.

– Його перетворили на пацюка. Невеликого сірого пацюка, – сказала Клері. – Хтось міг подумати, що він домашня тваринка.

Вона затихла. Вампіри дивилися на неї, як на божевільну. Її огорнув холодний відчай.

– Наскільки я зрозуміла, – сказала Лілі. – Ви пропонуєте обміняти життя Рафаеля на пацюка?

Клері безпорадно оглянулася на Джейса. Він подивився на неї, ніби говорячи: « Це була твоя ідея. Думай сама».

– Так, – сказала вона, повертаючись до вампірів. – Саме це ми пропонуємо.

Їхні білі обличчя, що витріщилися на неї, майже нічого не виражали. Хоча за інших умов Клері сказала б, що вони виглядали спантеличеними. Вона відчувала важке дихання Джейса позаду. Юнак, напевне, сушив собі голову, намагаючись зрозуміти, чому він дозволив їй затягнути себе сюди. Здавалося, що він починав ненавидіти її.

– Ти про цього пацюка?

Клері кліпнула. Інший вампір, худенький темношкірий хлопчина з дредами, проштовхнувся наперед. Він тримав у руках щось коричневе, що слабо вовтузилося.

– Саймоне? – прошепотіла вона.

Пацюк пискнув і почав дико видиратися з рук хлопця. Той з відразою подивився на полоненого гризуна.

– А я подумав, що це Зік. Ще дивувався, чому він так поводився. – Коли хлопчина похитав головою, дреди загойдалися. – Хай забирають собі, чуваки. Той щур укусив мене вже п’ять разів.

Клері потягнулася до Саймона, хотіла хутчій взяти його на руки. Але перш ніж вона зробила крок у його бік, перед нею стала Лілі.

– Почекай, – сказала Лілі. – Чим доведеш, що ви не вб’єте Рафаеля, коли отримаєте свого пацюка?

– Ми дамо слово, – сказала Клері й відразу напружилася, очікуючи, що вони сміятимуться.

Ніхто не засміявся. Рафаель тихо вилаявся іспанською. Лілі з цікавістю подивилася на Джейса.

– Клері, – сказав він з погано прихованим роздратуванням у голосі. – Ну навіщо ти…

– Немає клятви, немає обміну, – сказала Лілі, відразу вловивши його невпевненість. – Елліоте, притримай пацюка.