Кассандра Клэр - Місто кісток

– Тобі пощастило мати пласкі груди, – позаздрила Ізабель. – Я ніколи не могла носити це без ліфчика.

Клері спохмурніла.

– Занадто коротке.

– Зовсім не коротке. Просто чудово, – сказала Ізабель, шукаючи щось ногою під ліжком. Вона витягнула чоботи і чорні ажурні колготки. – Ось, можеш носити їх із цим. В них ти виглядатимеш вищою.

– Звичайно, бо я – плоскогруда ліліпутка, – Клері потягнула поділ сукні донизу. Вона ледь прикривала стегна. Клері майже ніколи не носила спідниці, тим паче короткі, тому така довжина змусила її нервувати. – Якщо ця сукня закоротка на мене, то як її носиш ти? – подумала вона вголос.

Ізабель усміхнулася.

– Це мій топ.

Клері впала на ліжко і натягнула колготки та чоботи. Взуття було трохи вільне навколо литок, але ступня не ковзала. Зашнурувавши їх, дівчина підійшла до дзеркала. Вона мусила визнати, що поєднання короткої чорної сукні, колготок в сіточку та високих чобіт було до біса круто. Єдине, що псувало вигляд…

– Твоє волосся, – жахнулась Ізабель. – Його терміново треба вкласти. Сідай.

Вона владно вказала на туалетний столик. Клері сіла й замружилась, поки Ізабель, зовсім не жаліючи її, смикала її за волосся, розпускаючи косички, розчесала його й заколола шпильками. Вона розплющила очі, коли пензлик для пудри пройшовся її лицем, випустивши густу хмару блискіток. Клері прокашлялася і докірливо подивилася на Ізабель.

Та розсміялася.

– Не дивись на мене. Подивись на себе.

Глянувши в дзеркало, Клері побачила, що Ізабель закрутила її волосся в елегантну гульку на маківці закріпивши блискучими шпильками. Клері згадався сон: важке волосся тягнуло голову донизу, танці з Саймоном… Вона нервово поворухнулася.

– Не копошися, – сказала Ізабель. – Ми ще не закінчили. – Вона схопила підводку для очей. – Відкрий очі.

Клері широко розплющила очі, щоб стримати сльози.

– Ізабель, можна в тебе дещо запитати?

– Звичайно, – сказала Ізабель, вміло орудуючи підводкою.

– Алек гей?

Рука Ізабель різко сіпнулася. Підводка для очей ковзнула, залишивши довгу чорну лінію від кутика ока Клері до її волосся.

– От дідько, – сказала Ізабель, відклавши олівця.

– Все гаразд, – почала Клері, прикривши око рукою.

– Ні, не все, – Ізабель ледь стримувала сльози, перебираючи купу мотлоху на туалетному столику. Зрештою вона витягнула ватний тампон і передала його Клері.

– Ось. Витри це. – Вона сіла на край ліжка, дзвякнули браслети на щиколотках. Дівчина глянула на Клері крізь волосся. – Як ти здогадалася? – сказала вона нарешті.

– Я…

– Тільки нікому не кажи, – попросила Ізабель.

– Навіть Джейсу?

– Особливого Джейсу!

– Гаразд, – Клері почула жорсткість у своєму голосі. – Я й не думала, що це така проблема.

– Була б для моїх батьків, – тихо сказала Ізабель. – Вони відречуться від нього, і його викинуть з Конклаву.

– А що, гею не можна бути Мисливцем за тінями?

– Офіційного правила щодо цього немає. Але людям це не подобається. Я думаю, наші ровесники не такі категоричні, – додала вона невпевнено, і Клері згадала, як мало людей свого віку стрічала Ізабель. – Але не старше покоління. Якщо таке стається, ніхто про це не говорить.

– О, – сказала Клері, шкодуючи, що зачепила цю тему.

– Я люблю свого брата, – вела далі Ізабель. – Я б зробила все для нього, але тут я нічого не можу вдіяти.

– Принаймні, у нього є ти, – ніяково сказала Клері й подумала про Джейса, який вважав кохання руйнівною силою. – Ти й справді думаєш, що Джейс буде проти?

– Не знаю, – своїм тоном Ізабель натякнула, що не хоче продовжувати цю тему. – Але не мені робити цей вибір.

– Думаю, ні, – сказала Клері. Вона нахилилася до дзеркала, використовуючи ватний тампон, щоб витерти чорну лінію біля ока. Коли вона відсунулася від дзеркала, то від подиву мало не впустила ватний тампон. Що Ізабель зробила з нею? Її вилиці виглядали вищими і чіткішими, а глибоко посаджені очі – таємничими і яскраво-зеленими.

– Я схожа на свою маму, – сказала вона здивовано.

Ізабель повела бровою.

– Що? Додала тобі віку? Може, ще трохи блиску…

– Не треба блиску, – поспіхом сказала Клері. – Ні, все добре. Мені подобається.

– Чудово, – Ізабель скочила з ліжка, її браслети на ногах знову задзвеніли. – Ходімо.

– Мені потрібно дещо захопити у своїй кімнаті, – сказала Клері, встаючи. – Крім того, мені потрібна зброя. Ти взяла?

– У мене достатньо, – усміхнулась Ізабель і задриґала ногами так, що її браслети задзвеніли, як різдвяні дзвони. – Наприклад, ці браслети. Лівий з електруму, який є отруйним для демонів, а правий з благословенного заліза, якщо раптом я зустріну якогось недружнього вампіра чи навіть фею. Феї ненавидять залізо. На обидва браслети нанесено руни сили, тож я можу завдати пекельного удару.