Кассандра Клэр - Місто кісток

– Навіть тоді, – швидким рухом Магнус вихопив стило з Джейсової руки; Клері навіть не зауважила, що Джейс узагалі його діставав. – А це краще тримай при собі в кишені, Мисливче!

Поки Джейс здивовано притримував двері, Магнус вишкірився і пішов сходами нагору.

– Ну ж бо, – махнув він решті гурту, – бо ще подумаєте, що я неввічливий господар вечірки.

Нервово хихикаючи, друзі пройшли повз Джейса. Лише Ізабель зупинилася і похитала головою.

– Не дратуй його. Бо він нам не допоможе.

– Я знаю, що роблю, – відповів він.

– Сподіваюся, – сказала Ізабель, і її спідниця зашелестіла від швидких кроків.

До квартири Магнуса вели довгі розхитані сходи. Тільки-но Клері вхопилася для рівноваги за перило, як її рука влипла у якусь зелену гидоту, що слабо світилася.

– Яка бридота, – сказав Саймон, який щойно підбіг, наздоганяючи Клері, й простягнув їй край своєї футболки, щоб витерти руку. – Все гаразд? Ти здаєшся спантеличеною.

– У нього таке знайоме обличчя, я маю на увазі Магнуса.

– Думаєш, він ходить до школи Сейнт Ксав’єр?

– Дуже дотепно, – ображено відрізала вона.

– Ти права. Він надто старий, щоб бути учнем. Думаю, він торік викладав нам хімію.

Клері голосно засміялася. Вмить вона відчула, як підійшла Ізабель.

– Я пропустила щось цікаве? Саймоне?

Саймон зніяковів, але нічого не відповів.

– Нічого ти не пропустила, – невдоволено сказала Клері й відійшла від них.

Важкі чоботи натерли їй ноги, і дівчина вже ледве ступала на верхніх сходах, проте забула про біль, коли увійшла до квартири Магнуса.

Приміщення було величезне і майже порожнє. Панорамні вікна, вкриті товстим шаром бруду та фарби, не пропускали й променя світла з вулиці. Великі металеві колони, обмотані гірляндами з кольоровими вогниками, підтримували склепінчасту, чорну як сажа стелю. В одному з кутків кімнати на старих металевих баках лежали зняті з петель двері, слугуючи чимось на кшталт барної стійки. Жінка з фіолетовою шкірою у срібному корсеті розставляла напої у склянках насичених кольорів, що надавали рідинам у них неймовірного забарвлення: криваво-червоні, темно-сині, отруйно-зелені. Як на бармена, вона працювала надзвичайно вправно та швидко – мабуть, їй допомагала ще одна пара довгих граційних рук. Клері це нагадало статую індійської богині у Люка вдома.

Інші гості були не менш дивні. Хлопець приємної зовнішності з вологим зелено-чорним волоссям посміхнувся Клері поверх тарілки з сирою рибою. Вона побачила його гострі акулячі зуби. Біля нього стояла дівчина з довгим світло-попелястим волоссям із вплетеними в нього квітами. З-під її короткої зеленої сукні виднілись перетинчасті жаб’ячі ноги. Трохи далі стояло кілька мертвотно-блідих молодих жінок, здавалось, на них був білий сценічний грим. З рельєфних кришталевих склянок вони попивали яскраво-червону рідину, надто густу, щоб бути вином. У центрі кімнати, притиснувшись одне до одного, танцювали в такт гучній музиці інші гості. Стіни тряслися від гримання, але ніде не було видно музикантів.

– Подобається вечірка?

Вона побачила Магнуса, який стояв біля однієї з колон. Його очі ніби сяяли в темряві. Озирнувшись навколо, вона не помітила Джейса та інших. Мабуть, вони розчинились у натовпі.

Вона спробувала всміхнутися.

– На честь чого ця вечірка?

– Святкуємо день народження мого кота.

– О! – Вона знову поглянула навколо. – Де ж ваш кіт?

Він із серйозним виглядом відійшов від колони.

– Я не знаю. Він утік.

На щастя, Клері вже не мусила щось відповідати, бо з’явилися Джейс та Алек. Алек як завжди був похмурим. Шию Джейса прикрашав вінок з маленьких пломенистих квіточок, і хлопець, здавалося, був задоволений собою.

– А де Саймон та Ізабель? – запитала Клері.

– На танцмайданчику, – показав він на натовп у центрі кімнати. Вона помітила їх серед танцюючих. Саймон як завжди недоладно підстрибував, а Ізабель звивалася навколо нього, як змійка, простягаючи свої руки до його грудей. Вона дивилася на Саймона так, ніби хотіла затягти його в куток та зайнятися з ним коханням. Клері оповила себе руками, її браслети задзвеніли. «Якщо вони і далі так танцюватимуть, їм не потрібно буде шукати закуток, щоб усамітнитись», – подумала вона.

– Нам потрібно поговорити з вами, – звернувся Джейс до Магнуса.

– Магнусе, – гучний бас належав невисокому чоловікові, якому було трохи за тридцять. Він був мускулистий, з гладко поголеною головою та загостреною борідкою. Тремтячим пальцем він вказував на Магнуса. – Хтось налив святої води в бак мого мотоцикла. Він несправний. Ремонту не підлягає. Всі труби сплавились.