Кассандра Клэр - Місто кісток

– Полювання на демонів і мода, – зауважила Клері. – Ніколи б не подумала, що їх можна поєднати.

Ізабель голосно розсміялася.

– Ти не повіриш!

Хлопці чекали у вестибюлі. Вони були вбрані в чорне, навіть Саймон вдягнув завеликі чорні штани і свою сорочку навиворіт, щоб приховати логотип гурту. Він ніяково стояв збоку, а Джейс й Алек нудьгували, підпираючи стіну. Саймон кинув оком на Ізабель, яка наближалася до них із золотим батогом, намотаним навколо зап’ястя, та металевими браслетами, що дзеленчали, мов дзвіночки. Клері очікувала, що він приголомшено дивитиметься на Ізабель, яка виглядала дивовижно, але його очі ковзнули повз неї і з подивом зупинилися на Клері.

– Що це? – запитав він, випростуючись. – Тобто, що це на тобі?

Клері подивилася на себе. Вона накинула легку куртку, щоб почуватися менш оголеною, і прихопила наплічник зі своєї кімнати. Він звисав з плеча, як завжди стукаючись об її лопатки. Але Саймон не дивився на наплічника; він розглядав її ноги, ніби ніколи не бачив їх раніше.

– Це сукня, Саймоне, – сухо сказала Клері. – Я знаю, що нечасто їх вдягаю.

– Така коротка, – сказав він збентежено. Навіть частково в одязі тіньоловів він виглядав як хлопчик, який прийшов до тебе додому, щоб забрати тебе на побачення, і намагається бути ввічливим з твоїми батьками і милим з домашніми тваринами.

Джейс, з іншого боку, складав враження хлопця, що прийшов до тебе додому і для потіхи спалив твоє житло.

– Мені сукня подобається, – сказав він, відійшовши від стіни. Його очі ліниво, наче кішка, пройшлися по ній вгору і вниз. – Дечого бракує.

– Ти ще й експерт у моді? – Її голос був нерівний. Джейс стояв дуже близько до неї, так близько, що вона відчувала його тепло, слабкий присмалений аромат недавно нанесених рун.

Він витягнув щось зі своєї куртки і простягнув їй. Це був довгий тонкий кинджал в шкіряних піхвах. Руків’я кинджала прикрашав червоний камінь у формі троянди.

Вона похитала головою.

– Я навіть не знаю, як користуватися ним…

Юнак вклав його в її руку, зімкнувши її пальці довкола руків’я.

– Ти навчишся. – Він знизив голос. – Це в тебе в крові.

Вона повільно забрала руку.

– Добре.

– Я можу дати тобі пояс для піхов, – запропонувала Ізабель. – У мене їх багато.

– Звісно, ні, – сказав Саймон.

Клері кинула на нього роздратований погляд.

– Спасибі, але я насправді не готова його так носити. – Вона засунула кинджал у зовнішню кишеню наплічника.

Вона помітила, що Джейс дивився на неї з-під каптура.

– І останнє, – сказав він. Юнак простягнув руку і витягнув шпильки з її волосся. Теплі важкі кучері впали їй на плечі. Відчуття волосся, що лоскотало її голу шкіру, було незнайомим і на диво приємним.

– Набагато краще, – сказав він, і Клері здалося, що цього разу, можливо, його голос був трохи нерівний.

Адреса на запрошенні привела друзів до великої промислової околиці Брукліна, забудованої фабриками та складами. Клері помітила, що деякі з них були переобладнані на житлові помешкання та галереї. Проте у їхніх грізних квадратних формах та заґратованих вікнах було щось неприємне.

Вийшовши зі станції метро, Ізабель повела всіх, використовуючи сенсор, який мав навігаційну функцію. Саймон був у захваті – чи то від пристрою, чи через щось інше. Клері намагалася триматись осторонь від них. Вона відстала, коли компанія продиралася крізь чагарники, де занедбана трава вигоріла від літньої спеки. Праворуч на тлі темного беззоряного неба виділялися сірим та чорним шпилі церкви.

– Не відставай, – почувся поблизу невдоволений голос Джейса, що саме зменшив кроки, щоб іти поруч. – Я не хочу постійно обертатись, щоб упевнитись, що з тобою все гаразд.

– То і не треба.

– Востаннє, коли я залишив тебе саму, на тебе напав демон, – нагадав він.

– Я б не вибачила собі, коли б своєю раптовою загибеллю потривожила твою спокійну нічну прогулянку.

Він примружився.

– Завжди є межа між сарказмом та відвертою ворожістю, і ти її перейшла. Що з тобою?

Вона прикусила губу.

– Сьогодні вранці кілька огидних створінь рилися в моїй голові. А тепер я збираюсь зустрітися з мерзенним типом, який колись зробив те саме. Що як він побачить там щось жахливе?

– Звідки в тебе такі думки?

Клері прибрала волосся зі спітнілої шкіри.

– Я ненавиджу, коли ти відповідаєш запитанням на запитання.

– А я думаю, що насправді тобі це подобається. Хай там як, ти хотіла б знати правду?