Margaret Atwood: Орикс і Деркач

– Скільки я маю тобі повторювати? – промовила мама. – Він надто малий.

– Татка знову зробили монстром, – сказав тато Джиммі. – Це був жарт, малий. Знаєш – жарт. Ха-ха.

– Він таких жартів не розуміє.

– Розуміє-розуміє. Правда, Джиммі?

– Так, – шморгнув носом Джиммі.

– Дай таткові спокій, – сказала мама. – Татко думає. За це йому платять. Зараз він не має для тебе часу.

Тато відкинув олівця.

– Христе-боже, не могла б ти заспокоїтися?

Мама вкинула сигарету до напівпорожньої філіжанки кави.

– Пішли, Джиммі, погуляємо.

Потягла Джиммі за руку, із перебільшеною старанністю зачинила за ними двері. Навіть не взяла плаща, ні свого, ні Джиммі. Ні плащів, ні шапок. Мала на собі халат і капці.

Небо було сірим, вітер холодним, вона йшла, опустивши голову, а вітер куйовдив їй волосся. Вони обійшли дім, тоді вдвічі швидше, ніж зазвичай, пішли через мокрий травник. Мама далі тримала його за руку. Джиммі здавалося, що хтось залізним кігтем тягне його через глибоку воду. Був цілковито збаламученим, видавалося, що все довкола от-от розвалиться, закрутиться й полетить геть. Водночас почувався збудженим. Пильно дивився на мамині капці: вони вже заболотились. Якби це так він зі своїми, то мав би великі проблеми.

Вони пригальмували, а тоді зупинилися. Відтак мама заговорила до нього спокійним і лагідним голосом, наче вчителька з телевізора. Це означало, що вона не тямиться від люті. Зараза, сказала мама, невидима, бо дуже маленька. Може літати в повітрі, ховатися у воді або на брудних пальцях маленьких хлопчиків, тож йому не варто пхати пальців до носа, а потім до рота, а ще тому треба мити руки після туалету й тому не можна їх витирати…

– Я знаю, – озвався Джиммі. – Можна мені повернутися додому? Я змерз.

Мама наче й не чула.

– Зараза, – вела вона далі спокійним протяжним голосом, – зараза забирається в тебе й усе в тобі змінює. Змінює клітину за клітиною, і тому клітини хворіють. А оскільки ти весь складаєшся з маленьких клітинок, які працюють разом, щоб ти жив, то, коли клітинки хворіють, ти…

– Я можу кашляти, – перебив її Джиммі. – Я й зараз можу кашляти.

Удав, ніби закашлявся.

– Ох, байдуже, – сказала мама. Вона часто намагалася пояснити йому різні речі, а тоді їй це набридало. Це були найгірші миттєвості для них обох. Він пручався, удавав, що не розуміє, навіть коли розумів, поводився як дурник, але не хотів, щоб вона піддалася. Хотів, щоб мама була відважною, щоб розбивала стіну, яку він вибудував проти неї, щоб вела далі.

– Хочу ще послухати про маленькі клітини, – сказав він настільки плаксиво, наскільки посмів. – Хочу ще!

– Не сьогодні, – відповіла вона. – Пішли додому.

Тато Джиммі працював на Фермах «ОрганІнк». Був генографом, одним із найліпших у цій галузі. Відразу ж після отримання диплома провів деякі основні дослідження в картуванні протеома, а потім був співучасником проєктування Мафусаїлової Миші в межах Операції Безсмертя. Перейшовши до Ферм «ОрганІнк», разом із командою трансплантологів і мікробіологів, які займалися протиінфекційним сплайсингом, став одним із чільних творців свинона. Свинон – це такий жаргонізм: офіційною назвою було sus multiorganifer , свиня багатоорганна. Але всі казали «свинон». Інколи казали «Ферми “ОрганКвік”», але не часто. Насправді це була зовсім не ферма, геть не така, як ферми на картинках.

Метою проєкту «Свинон» було вирощування набору невразливих до хвороб людських тканин та органів усередині трансгенних свиней-донорів. Пізніше ці тканини легко трансплантувалися, без відторгнення, водночас були спроможними відбити атаки неприязних бактерій і вірусів, штамів яких ставало дедалі більше. Свинонам додано ген швидкого визрівання, щоб їхні нирки й серця швидше були готовими, а тепер удосконалювали свинона, у якому росло б п’ять-шість нирок одночасно. Такі тварини-донори могли б віддавати зайві нирки, а тоді жити собі далі, відрощуючи нові органи. От як омар міг відростити нову клешню замість відламаної. Так менше марнувалося, бо потрібно багато їжі й догляду, щоб виростити свинона. Ферми «ОрганІнк» поглинали величезні інвестиційні кошти.

Це все пояснили Джиммі, коли він став достатньо дорослим.

«Достатньо дорослим», – думав Сніголюд, чухраючи довкола укусу, але не його сам. Достатньо дорослим для чого? Щоб пити, злягатися, казати, що знає ліпше? Який йолоп відповідав за такі рішення? Наприклад, сам Сніголюд недостатньо дорослий для цієї, цієї… як це можна назвати? Цієї ситуації. Ніколи не буде достатньо дорослим, і жодна розумна людина теж…