Ольга Токарчук - Химерні оповідання

Підкоморій наказав навіть принести ножиці для стрижки овець і зрізати з дітей їхні зеленаві стручки. Переляканий хлопчик ховався за сестру (припускаю, що то була його сестра), але дівчинка здавалася хороброю і навіть зарозумілою — вона виступила вперед, вліпила погляд у підкоморія і не відводила його, аж поки Гайдамович зніяковів. Одночасно з її горла добувалося гарчання, як у дикого звіра, а її губи розхилилися, оголивши краї зубів. Була в її погляді якась неприступність, наче вона не знала наших порядків і дивилася на нас так, як дивляться тварини — трохи навскіс. З іншого боку, була в цьому також якась впевненість у собі, несподівана, доросла, тож на якийсь момент я побачив у ній не дитину, а маленьку старушенцію. У нас у всіх пробігли по спинах мурашки, а підкоморій врешті-решт наказав відмовитись від стрижки.

На жаль, через якийсь час після їхнього хрещення в дерев'яній церквичці, схожій на курник, сталося, що хлопчик уночі захворів і, на превелике здивування і страх усіх інших, швидко помер, що вся челядь узяла за ознаку його диявольської природи — кого ж, як не чорта, могла вбити свячена вода! А що не одразу — що ж, зло відвойовувало своє… Summa summarum визнали, що у справу Зелених Дітей втрутилися вищі сили.

Саме того дня болота навколо обійстя розбринілися різними звуками чи то птаства, чи то жаб — наче жалобний оркестр. Маленьке тіло дитини вимили й поклали на мари. Навколо поставили свічки. Мені, як лікарю, дозволили під час усього цього ще раз оглянути тіло, і в мене аж серце на якусь мить стиснулося від вигляду такого малюка. І тільки тоді, дивлячись на нього голого, я побачив у ньому дитину, а не якесь диво, і подумав також, що, як кожне живе створіння, і ця дитина повинна мати батька й матір — і де ж вони тепер? Чи тужать? Чи непокояться?

Швидко опанувавши ці емоції, негідні вченого медика, я після докладного огляду вирішив, що дитині, можливо, зашкодили надто ранні купання у крижаній воді струмка, і від цього настала смерть. А ще я ствердив, що немає в ньому нічого дивного, окрім кольору шкіри, який я пояснив довгим перебуванням у лісі й серед сил природи. Мабуть, шкіра уподібнилася оточенню, так як крила деяких птахів стають схожими на кору дерев, а польові коники — на траву. Природа повна таких відповідностей. І була ще так створена, щоби для кожної недуги існував природний лік. Про це писав учитель, який служить мені зразком, великий Парацельс, і тепер я це саме повторював молодому Ричивольському.

Уже в першу ніч після смерті тіло хлопця зникло. Виявилося, що жінки, які доглядали його, одурманені димом із кадила, після опівночі пішли й полягали спати, а коли встали на світанку, по трупові й сліду не було. Нас побудили, позапалювали в усьому домі світло — жах і неспокій охопили усіх. Челядь одразу пустила чутки, що малий зелений чорт завдяки магічним силам тільки вдавав смерть, а коли з ним біля мар нікого не було, ожив і повернувся до своїх у лісі. Інші додавали, що він може помститися за неволю, тому почали замикати двері на засув — запанував великий неспокій, наче нам загрожував татарський напад. Ми замкнули на всі замки М'якушку, дивно байдужу, в подертому одязі, брудну, що кидало на неї певні підозри. Ми з молодим Ричивольським старанно вивчили всі сліди: у самій хаті було тільки кілька смуг на підлозі, немовби тягли тіло, надворі натомість паніка зробила своє, і нічого вже не можна було розпізнати — усе було затоптане. Похорон скасували, мари прибрали, а свічки заховали до скринь, де вони мали чекати на наступну оказію. Аби тільки не сталася вона надто швидко! Протягом кількох днів, як то кажуть, жили ми в обійсті наче в облозі але цього разу не турки чи москалі жахали нас — то був якийсь дивний страх, листяно-зеленавий, що смердів болотом і лишайниками. Страх липкий, безмовний, який плутав нам думки й скеровував їх до папоротей, до бездонного багна. Комахи неначе спостерігали за нами, а таємничі звуки з лісу здавалися нам криками й голосінням. І всі, челядь і панство, зібралися в головній кімнаті, що зветься тут «світлиця», де ми без апетиту з'їли скромну вечерю й пили оковиту, але не для того, щоб радіти, а від страху й переживань.

Весна щораз енергійніше наступала на нас із околичних лісів і розливалася по болотах, тож невдовзі забарвилися вони квітами на довгих стеблах, водяними ліліями небувалих форм і кольорів, а також плавучими рослинами з великим листям, назви яких я не знав, за що мені було соромно як ботанікові. Молодий Ричивольський робив, що міг, аби знайти мені якесь заняття, але що ж можна було вигадати в цих обставинах? Книжок тут не було, а невеличкий запас паперу й чорнила дозволяв мені ледь-що робити замальовки рослин. Чимраз частіше мій погляд пересувався до тієї дівчинки, М'якушки, яка тепер, коли залишилась без брата, почала до нас горнутися. Особливо прив'язалася до молодого Ричивольського, ходила за ним, і я навіть почав підозрювати, що погано оцінив її вік. Тож і пробував розгледіти в неї якісь ознаки ранньої жіночості, але тіло вона мала дитинне, худе, без жодних округлостей. І хоча Гайдамовичі дали їй гарне вбрання й черевички, проте вона обережно знімала їх, щойно виходила поза дім, і старанно складала під стіною. Невдовзі ми почали навчати М'якушку говорити й писати. Я малював їй тварин і показував з надією, що вона видобуде з себе якийсь голос Вона уважно дивилася, але в мене складалося враження, що її погляд зісковзує з поверхні аркуша, не торкаючись змісту. А коли брала в руку вуглик, то вміла намалювати ним на папері кружечок, але їй це швидко набридало.