Юрій Щербак - Хроніки міста Ярополя

Один у одного питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

Майже сорок років тому задумав я зладити для вас, друзі мої велемудрі, урочистим і прегарним стилем написаний літопис, аби була се новітня повість швидкоплинних літ міста мого Ярополя. Адже і моє маленьке місто спромоглося на певний внесок у загальний розвиток людського духу й поступу, у чому переконаєтесь, коли познайомитеся з понижчою повістю. Різні, одначе бурхливі події мого життя не давали змоги завчасно сісти до письмового столу і взятися за перо. Та настав нарешті той день, коли зрозумів я, що не можу більше зволікати зі своїми споминами, якщо насправжки хочу, аби ви довідалися про дивні, незвичайні й тепер уже майже забуті події, свідком яких я був. Бо кінчаються довгочасні сутінки мого життя, і вже кручі над Богункою вкрилися снігами, й засклилися лісові озера, і чийсь голос мовить мені: час уже, брате, час! Моє тіло стомилося од нескінченного кружляння по землі, од вітру, холоду, спеки, серце працює з перебоями і ледве витримує сонячні збурення та іоносферні катастрофи. І поволі вмирає в мені, найясніші мої нащадки, той далекий час, коли був я гравцем збірної Ярополя з баскетболу, коли, легкий і звитяжний, проривався з м’ячем крізь найщільніший пресинг, вистрибував над кільцем і невідпорним рухом руки клав м’яч у кошик. Де він, той молодий мій час?! Втомилося не лише тіло, а й мозок. Я задихаюсь од надміру інформації. Коридори мого мозку схожі радше на архіви неіснуючої більше держави — такий самий запорошений спокій, таке саме умиротворене заціпеніння. Але там зберігаються певні надзвичайно цікаві документи, з якими хочу вас сьогодні зазнайомити.

Ось чому сиджу тепер я за письмовим столом у порожньому моєму будиночку. За вікном вітер посвистує, льодяна папороть зростає на шибках, сніги наче хтось полив синькою, земля до ночі вже повертає. Я схилився над білими аркушиками паперу, залишаючи на них ламані старечі рядки. Час од часу я повертаюся до грубки, в якій весело підстрибує полум’я, дивлюся на вогняні язики, і сльози мимохіть навертаються на очі. З горобино-червоними, жовтими, малиновими та блакитнявими язиками полум’я раптом коїтьсл щось незрозуміле: то в непомітному русі вогняних мінливих струменів миттєво з’явиться знайоме мені обличчя, визирне крізь червоні гадючі хвости, зупинить погляд та зникне у своїй закіптявілій криївці, залишивши прослід у моїй душі; то з-посеред іскор та гугнявого голосіння вихопиться якесь слово особливе, саме неначе іскра, — і випалить усе навкруги; то дивну хвильну композицію зрю я в багрощі — якийсь далекий рік з минувшини моєї палаючою намальовкою займеться та й повіється хутко кудись з вітром; то пострілом у конаючих соснових полінцях думка народиться, аж поки її не знищить палахкотюче довкілля, так що й попелу по ній не лишиться…

Отак, читачі мої глибокоповажні, гаразді в науках всіляких та мудрощах! Тепер живовидячки я вам показав, задля чого і як пишу я на схилі віку сю повість, сиріч сказання, легенди, міфи купно з химерними історіями малопримітного міста мого Ярополя. Сею публікацією сповняю по спромозі лише мій тихий обов’язок, який і був єдиною провідною зорею, що присвічувала мені при моїй смиренній праці.

м. Яропіль, року 2000-го,

місяця падолиста дня 29-го

Року того другого по скінченні Великої війни посуха немилосердна на всій Україні була й шкоди необчисленні починила: збіжжя згоріло й трави, і нестача велика була на хліб, і на сіль, і на сіно, і на м’ясо: а зима ще страшніша прийшла, бо морози люті вдарили на різдво і топити не було чим печі; більшість нашого люду хат не мала, а жила в землянках, бо зондеркоманди перед тим, як піти у свої німецькі землі, села попалили і місто наше Яропіль теж майже все винищили. А що людей вигублено було на війні силу-силенну, то жінок об’явилося багато удових та сиріт — хто в чому вбрані: хто в шинелю ядучо-зелену з ґудзиками олов’яними, хто в пілотку вермахтівську, підбиту заячим хутром, хто в бушлат подертий, а хто й у сукню з мішковини, на якій чорною фарбою надруковані були слова: