Йос Ванделоо: Небезпека

Перед Бентінгом у тій самій ванні проходив санобробку Мартін Моленар. І з тим самим успіхом. Тепер він лежить у бункері, де мають визначити точну дозу опромінення, яку він дістав. Бентінг чекає своєї черги. Після нього візьмуться за Дюпона. Він ще десь у ванні. Бентінг покірливо жде ретельного обстеження в бункері. Він уже почав ставитися до подій сьогоднішнього дня з очевидною апатією.

Спалахнула лампочка біля напису «Фокус». Бентінг запитує себе, чи лампочка і напис якось пов’язані між собою. Здається, вони заперечують одне о?дне. Між ними відчувається холодна відчуженість. Бентінг дивиться на них із цікавістю. Біля іншого апарата стоять дослідники. Схоже, що результатами вони не вдоволені. Той апарат саме видає підсумки обстеження Мартіна. Мабуть, йому похвалитися нічим.

Входить доктор Полак. Нервово наближається до Бентінга. Інші тримаються віддалік.

— Бентінг, — каже лікар. — Я хочу ще раз обстежити вас тут, перш ніж ви підете в бункер.

Альфред Бентінг підводиться і йде до апарата. Ставить ноги в спеціальні гнізда. Руки треба простягти перед собою і теж устромити в отвори, над якими видно написи: «Left hand», «Right hand» [4] Ліва рука. Права рука ( англ .). . Посеред апарата круглий екран. Засвічуються лампочки. Як їх багато! Це особливий світ білих, червоних і зелених очей. А керують тут усі злі лампочки. Стрілки зрушають з місця, швидко підіймаються вгору. Доктор Полак стомлено хитає головою. І раптом стає схожим на безпорадного діда, вдягненого у завеликий на нього захисний костюм. Він добре усвідомлює свою безпорадність. І вже не може приховати свого рідкого сивого волосся, зморщок і тремтячих рук. Він таки вже дуже старий і дуже стомлений.

Альфред Бентінг добре знає ці апарати, знає, як вони діють. І розуміє, що потрапив у драматичну ситуацію. Він знову лягає на складане ліжко. Чекати. Тепер тільки чекати.

Чекати… Увесь світ — це, зрештою, велика зала чекання. Кожен у ньому завжди повинен когось чекати.

Він чує, як доктор Полак стиха проклинає кляту безвідповідальність, що спричинила цей нещасливий випадок. Бентінг розуміє, кого має на увазі доктор Полак. Ядерний реактор звичайно слухняний, як раб. Він настільки покірний людям, що це викликає підозру. У залі він скидається на велетенського динозавра. По корпусу в нього розсипані круглі коричневі цятки. То канали, що проходять крізь його графітове тіло. Реактор — це величезний і таємничий звір. І вдень і вночі за ним доглядають маленькі люди. Якщо десь у захисному шарі виникнуть неполадки, операторів та інших присутніх повинні негайно попередити. Заходи безпеки настільки детально розроблені й такі досконалі, що теоретично будь-які несподівані аварії майже неможливі. Хіба що хтось виявить прикру недбалість або й просто злочинну безвідповідальність. Скажімо, той-таки Мартін Моленар… Він, звичайно, хлопець непоганий, хоч, може, й легковажно поставився до вибору професії. Надто він молодий, щоб виконувати такі відповідальні обов’язки.

Коли той динозавр у залі починає здаватися таким ручним, що люди перестають звертати на нього належну увагу або й зовсім забувають про нього, отоді й виникає небезпека. Його нутрощі розжарюються. Стіни метрової оболонки можуть десь тріснути під натиском могутньої енергії звіра. Та енергія може також знайти десь крихітний канал або отвір, який з незрозумілих причин лишився відкритим. Або щось подібне…

Мартіна вивезли з бункера на каталці. У нього стомлений, виснажений вигляд. Так ніби він довго працював без відпочинку й без сну. Він заплющує очі. Каталку вивозять надвір.

У бункер заводять Бентінга. Він сідає у світло-червоне крісло. Техніки ретельно регулюють прилади в нього над головою. Чути, як пахне милом.

Важко повернувшись на завісах, двері щільно зачиняються. Перед ним віконце для спостереження, в кутку витяжна труба. Його тіло поступово розчиняється в просторі. Переливається в речі, які його оточують. У голові дивовижна ясність. Навколо — тонесенькі трубки. Там і там рухаються алюмінієві гільзи з урановими зарядами. Вічний рух. Маятник. Пісковий годинник. Сніг. Через приміщення снується ланцюг ізотопів. Чути якесь бурчання. Бентінг бачить світляні цятки, фіолетові кільця.

І весь час — запах мила.

Мартіна Моленара відразу після обстеження поклали в машину швидкої допомоги й повезли. Йому погано, він кілька разів блював. Відчував слабість у всьому тілі.

Випадки радіоактивного забруднення або звичайні робочі аварії трапляються не так рідко. Потерпілих завжди лікують у цьому медичному центрі, і для таких випадків його чудово обладнано. Та якщо станеться сильне опромінення, то тут можуть тільки подати першу допомогу і провести пильне обстеження. Після того потерпілих треба перевезти до спеціалізованого відділення академічної лікарні. Такий випадок трапився оце вперше. Дюпон, Бентінг і Моленар, як з’ясувалося, зазнали особливо інтенсивного опромінення. Доктор Полак та його асистенти недаремно так хвилювалися під час обстеження цих трьох пацієнтів. Через годину Моленара вже доставили в академічну клініку. Тут його знов обстежили й належно обробили. Дали ковтнути кілька таблеток. А тоді відвезли в окрему палату. Там стоять три низенькі лікарняні ліжка. Це окреме, ізольоване крило будівлі. Холодні простирадла. Палата незатишна, з високою стелею, розташована не з сонячного боку. В ній чотири вузеньких вікна. З усього видно, що корпус це старий, тільки трохи перебудований. З вікна видно частину території лікарні, темне вечірнє небо й дерева.