Татьяна Тиховская - Антхіл

— Не знаю, звідкіля воно береться. Але коли мені боляче, або лячно, або насниться щось жахливе — я зву маму.

Замовкла. Вони саме проходили повз парк. На старезних деревах ворони набудували купу гнізд — кошлатих, неохайних. Від якогось шуму гайвороння знялось — як тоді, на полюванні.

Гектор глянув угору на птахів і сказав до Мар’яни:

— А хочеш, я задля тебе покінчу с полюванням? Назавжди!

Мар’яна сказала:

— Хочу! — Просто сказала, без хизування.

Молоді люди поволі, але невпинно наближалися до автостоянки і тим скорочували час до розлучення.

Ще трохи помовчала. Вони вже були коло автобусів.

Мар’яна тихо проказала — чи то до Гектора, чи до себе:

— А мама, мабуть, хвилюється.

Підійшов трансфертний автобус. Бажаючі їхати потягнулися в салон.

Гектор похапцем надумував, що б таке сказати наостанок. Як же повільно з’являються думки, коли конче потрібно мізкувати якнайшвидше!

Вже всі люди, крім Гектора, посідали в автобус. Водій звичним офіційним тоном проголосив:

— Займіть вільні місця. Рушаймо!

Гектор нарешті заскочив всередину та наостанок випалив:

— Я ще раз приїду! Хочеш?

Двері зачинилися. Автобус рушив. Але Гектор встиг прочитати по губах Мар’яни: «Хочу».

Зворотній політ ніяк не був схожий на минулий. Все стало простим і зрозумілим. І образи на близьких не залишилося. Тепер Гектор лаяв тільки себе. І то правда: навіщо він уникав Лєри замість чесно зізнатися, що почуття зникло. І навіщо посварився з мамою? Адже вона й насправді хоче йому тільки добра. Мама в нього класна, сучасна. Це йому і Богдан, і Лєра, та й інші друзі неодноразово казали. А він отаке утнув!

Все! Вирішив. Приїде — вибачиться у батьків, чесно зізнається Лєрі про кінець стосунків і почне нове життя.

Додому Гектор потрапив вже пізно ввечері. З двору вгледів, що вікна його квартири світилися. Запал рішучості трохи випарився, тож Гектор з острахом подумав, чи не чекає на нього Лєра.

Лєри вже не було. Але батьки не спали. В квартирі розносився легкий припах якихось ліків. Турбувалися, звісно.

Гектор несміло зайшов до помешкання.

Мама мигцем оглянула сина — чи не ушкоджений. І мовчала, не починала розмову. Почав батько. Сердито, з доріканням:

— Звісно, ти вже дорослий і ладен робити що хочеш! Але чи не спадало тобі на думку, що батьки ще трохи турбуються за тебе, бовдура невдячного?

Єва втрутилася в розмову:

— Припини, дитина голодна! Ходім-но всі поїмо, а потім вже побалакаємо.

Гектор попри побоювання, попри суворий тон батька все одно був налаштований вже сьогодні розтяти цей гордіїв вузол.

Отож він обома руками обійняв батьків і рішуче сповістив:

– Її звуть Мар’яна!

Батько відразу замовк, наче наразився на невидиму стіну. Хвильку потому пробурмотів в бік дружини:

— Старію, видно. Розум втрачаю. Міг би раніше здогадатися.

А потім дав синові стусана і вже вголос сказав:

— Чудове ім’я! Коли знайомитись?

Єва відкрила було рота щось сказати, та на півслові зупинилася і сказала зовсім інше:

— То ходімо вже їсти! Он ранок скоро!

Гектор їв за двох — зголоднів. А Єва раз по раз кидала на сина люблячий погляд, а думки сновигали десь далеко, біля тієї невідомої дівчини на ім’я Мар’яна, що, схоже, могла заступити її місце біля сина. Краще б то була Лєра, ясна річ. І місцева, і знайома, і слухалася б. Не дарма вона була проти того клятого полювання! Щось серце віщувало. Та вже ладно. З часом буде видно. Де ми, а де та Мар’яна. Не наїздишся. Потроху охолоне. А з Лєрою однаково треба побалакати.

Непомітно Єва зітхнула.

Чи сумніваєтесь Ви, що Гектор почав частенько вчащати в ту донині невідому йому Жовкву? І як не намагався набутися з коханою якнайдовше, тільки-но зникав за вікном знайомий куточок автостанції з фігуркою Мар’яни, що махала йому на прощання, як він вже починав рахувати дні до наступної зустрічі.

В школі почалися літні канікули. Тож і вчителі пішли у відпустку. Раніше Мар’яна в свій вільний час їхала до батька, в Оселю. Так планувала і цього разу. Натомість Гектор пропонував поїхати в Київ. Він надто переймався, що місяць не бачитиметься з коханою.

– Їдьмо до нас! — натхненно пропонував він. — В Києві багато на що можна подивитися. Заразом і з батьками познайомлю.

Але Мар’яна не погоджувалася. Натомість запропонувала протилежне — поїхати з нею бодай на кілька днів до її батька. З легкою посмішкою додала:

— Вам же і знайомитись не треба. Вже знайомі.