Татьяна Тиховская - Антхіл

Вечір врешті-решт закінчився добре. Богдан був сміхотливий, балакучий. І в будь-якій компанії знаходив теми для розмов. Сьогодні він розповів і про полювання, і про козулю, і про Діда.

А от про Мар’яну чомусь промовчав. Чи то не вважав за цікаве?

Гектор й справді через кілька діб майже одужав і повернувся додому. Та настрій мав чомусь дратівливий, безрадісний. Коли мама порадила запросити Лєру, він аж занадто поквапно відповів:

— Ні, тільки не зараз!

Єва здивовано глянула на сина, але промовчала. Подумала собі: «Мабуть, соромиться свого безпорадного стану. Та чого його аж так перейматися? Своя ж дівчина, рідна, можна сказати. Ну, образилася трохи через зіпсоване свято. Мала право. Через те й не провідала Гектора в лікарні жодного разу. То вже можна б забути та примиритися».

Гектор і сам зрозумів, що перебрав куті меду. Тож по хвилі додав:

— Я трохи згодом сам Лєрі зателефоную. А сьогодні радше Богдана запрошу, з полювання не бачилися. І подякувати треба за турботу.

Та коли Богдан прийшов, зустріч геть не була схожа на минулі його відвідини, коли всі сідали кругом столу, хвалили наїдки, незле жартували з загальних знайомих. А зараз Гектор сповістив: у них «чоловіча розмова». І вони зачинилися в кімнаті.

Єва намагалася підслуховувати. Але дідько б забрав ці сучасні звуконепроникнені двері! Жодного ж слова не чутно!

Бо його й не було. Після кількох фраз про самопочуття Гектора хлопці завантажили комп’ютерну гру і намагалися перемогти один одного. За грою час сплив непомітно.

І тільки коли настала пора прощатися, Богдан наче між іншим сповістив:

— До мене Лєра телефонує.

Гектор хмикнув:

— Це ж відколи ви стали друзями? Не зносили ж одне одного!

Богдан трохи помовчав, наче дуже ретельно обирав слова. Потім запитав:

— Ти не надто відкладаєш весілля? Дівчина ж бентежиться.

Гектор відповів трохи гарячково:

— Власне, я формально їй одружитися ще не пропонував!

Богдан заперечив:

— Та воно ж наче й без пропозиції давно вже було вирішено. І батьки були згодні. І твої, й Лєрині. Звісно, то не моя справа…

Гектор різко відповів:

— Думаю, що не твоя. Та й Лєра не дзвонить. Так їй кортить, я вважаю.

Богдан встав на захист дівчини:

— То вона навмисно «тримає паузу», аби в тобі сумління прокинулося. Адже ти попри її заборону поїхав на полювання. І забився через те. І свято дівчині зіпсував, на яке Лєра так очікувала! А ти навіть не вибачився. Вона, звісно, образилася. Не стала леститися до тебе. А до мене прибігла одразу. Розридалася, просила про допомогу. І потім кожен день дзвонила, аби не проґавити момент свого тріумфу. Це коли ти схаменешся.

— Не проґавила? — Гектор пирснув. — Щось я тебе не зрозумію ніяк! Ти ж перший мене відмовляв від весілля з тією Лєрою.

— Відмовляв, бо сам ніколи не був закоханий. Це треба відчути на власній шкурі, бо інакше не втямити.

Гектор здивовано глянув на друга:

— Ти хочеш сказати, що попався в чиїсь тенета? — почав був.

Та Богдан удавано розсміявся:

— Ні! Звісно, ні. Не про те мова. Я вирішив, що не можу тиснути на друга в питанні, що має вирішувати тільки він. Особисто.

Гектор з полегшенням підхопив:

— От я і вирішив. Особисто. Весілля не буде. Принаймні цього року.

Богданове обличчя скоцюрбилося від розчарування. Та лише на мить. Гектор навіть не помітив.

Розмова на тім і скінчилася.

Про Мар’яну не один з юнаків не сказав ані слова. Але в обох вона була на думці.

Коли Богдан пішов, Єва сторожко зазирнула до сина в кімнату:

— Я можу з тобою побалакати?

— Звісно, можеш. А про що? — відповів Гектор якщо не надто люб’язно, то хоча б рівно.

— Я хочу онуків, — рішуче повела Єва.

— Десь я це вже чув, — Гектор намагався відбутися жартами.

— Послухай, ти навіть не уявляєш, наскільки все серйозно!

— Тобто? — не зовсім второпав Гектор.

— Не допікатиму тебе медичними подробицями, але у нас в Центрі все більше й більше пар, що не можуть завести дітей. А я хочу дочекатися онуків! В наш час близько половини випадків безпліддя стається через чоловіків. Тож не зайве, аби хоч дружина була б плідна за двох. А Лєрочка цілком здорова! Навіщо ти з нею посварився?

— Мамо! — заволав Гектор, — ти наче собі не невістку, а свиноматку обираєш!

— Не вважай, що ти мене образив! Принцип той самий. Тільки що людина менше про наслідки думає. А потім шкодує. Час спливає швидко. От і я змолоду зволікала, зволікала з дітьми. Отож спромоглися лише на первістка. І тепер ти сам-один. Як ми з батьком підемо, жодної ж рідної душі в тебе не залишиться!