Татьяна Тиховская - Антхіл

Гектор спробував зупинити матір:

— Мамо, що ти на себе кажеш? Ти в мене ще зовсім молода!

Єва підхопила думку сина:

— Отож, молода. І онуків би ще встигла виховати. Бо оті сучасні кібер-няні хіба замінять живу бабусю? Чи можуть вони навчити сміятися, плакати, виявляти звичайні людські емоції? Ні! Тільки й вміють, що вчити рахувати, перекладати з іноземних мов, поглинати безліч інформації, що вона чи принадитися коли.

Гектор заперечив:

— Та вже скільки поколінь зростає на комп’ютерних навчальних іграх! І нічого! Батькам же полегкість!

Єва замахала руками:

— Не нагадуй мені про ті ваші іграшки! Ви ж окрім них нічого й не знаєте! І один з один спілкуєтесь тільки через ґаджети [2] Ґаджет (англ. gadget — пристрій) — як правило, цікава технічна новинка у вигляді електронного пристрою, або іншого засобу, що поєднує в собі високі технології і цілком реальне застосування. Зневажливе значення — дрібничка, дурниця. ! Друзів заводите не з двору, а з соцмереж. Навіть коли стрічаєтесь, тільки про свої комп’ютерні забавки й згадуєте. Забули, коли в лісі були або ж на річці.

— Не перебільшуй! На річку ми ходимо. Коли немає заборони на купання. А в лісі… Що його в лісі робити? Бруд, нудьга, комахи в одяг поналазять. Б-р-р-р! Я не хочу жити в кам’яному віці. Чим, скажи будь ласка, погана цивілізація?

— Тим, що в давнину дитина гуляла з бабусею у дворі, заразом і вивчала: оце квіточка, оце травинка, оце метелик, оце бджілка. А тепер запитай у малюка: де метелик? А воно тягнеться до планшетки.

— Це ж не тільки зараз. Мене від плачу ти теж відволікала якимось улюбленим мультфільмом. Сама розповідала. Не пригадуєш?

— Так, дійсно, розповідала. У нас бабусі не було. Батько повсякчас їздив на заробітки. А сторонній жінці я б свою дитину не довірила нізащо. Скільки драматичних випадків з малечею перед очима пройшло через недбалість отих найманих нянь! Надивилася. Отож і виверталася сама як вже могла. Зате оттепер я б з таким задоволенням гляділа б онуків! Аби дочекатися. То обіцяєш помиритися з Лєрою? Не одружуватися, а принаймні не рвати стосунки остаточно? Хоча б побачтеся разом, побалакайте! Обіцяєш?

— Добре, обіцяю. От на ногу почну ступати, і стрінусь. А зараз облиш мене, прошу.

Але обіцянка залишилася обіцянкою. Гектор вперто не дзвонив Лєрі. Та й час був напружений — саме готувався до захисту дипломної роботи.

А, може, то була тільки відмовка.

Навчання залишилося в минулому. Як там не хвалив керівник дипломний проект Гектора, острах залишався аж до захисту.

І ось все в минулому. Захист пройшов блискуче! А сьогодні він уже отримав новенький диплом. Гектор в думках бачив, як порадує батьків. Хоч і поспішав, не скористався ліфтом, пострибав через сходинку, як зазвичай. Тихенько відчинив двері, пройшов коридором до столової.

І зупинився. Зупинився, наче наразився на невидиму перепону.

Двері як ніколи були причинені. Але голоси розібрати було можна. Балакали мама і… Лєра.

— Ти ж знаєш, я на твоєму боці, — чувся голос мами. — І який ґедзь мого сина вкусив, не маю ніякого уявлення! Через що ви посварилися?

— Аби ж знати! — спересердя відповіла Лєра. — Я не витримала. Забула про гордість, сама йому дзвонила! Пропонувала зустрітися, побалакати. Так він раз по раз відмовлявся від побачень під будь-яким дрібним приводом. А потім вже й без жодної причини…

Голос в Лєри затремтів.

— Чи в нього інша з’явилася, то вже так і сказав би! Не краяв душу!

Єва рішуче обірвала Лєру:

— Ото вже не вигадуй! Немає в нього нікого, а то я б не знала!

Гекторові настрій враз погіршився. Йому геть не хотілося найбільшу радість вихлюпувати назовні за присутності Лєри.

Тож він нечутно, нечутно вийшов з квартири й пішов містом куди очі дивилися.

Пройшовши квартал чи два Гектор зупинився. А що тепер? Додому повертатися не кортіло. Богдан? Та він ще й не захистився, то йому, мабуть, і вільного часу не було разом порадіти.

Ноги юнака поза волею привели його до стоянки авіа-таксі. Летіти! Тільки куди ж його летіти? Гектор вмостився на сидіння таксі й рішуче назвав станцію призначення: Жовква.

Він навіть собі не зізнавався, що давно прагнув знайти ту, з полювання. Потрібен був останній слабенький поштовх, аби бажання перетворилося на рішучість.

Коли літак піднявся досить високо, аби краєвид за вікном складався виключно з грудок хмар, Гектор подумки почав з себе глузувати. Ну, і як він найде ту дівчину? Ні адреси, ні прізвища не знає. Тільки те, що вона вчителька. Не надто багато. Але політ його трохи заспокоїв, і він почав нетерпляче придивлятися, коли там літак піде на посадку.