Едмонд Гамільтон - Повернення до зірок

— Більше сказати поки нічого, — закінчив він. — Не знаю, чи вистачить цих відомостей, щоб їх виявити…

— Як би там не було, — перебив Зарт Арн, — будь впевнений, ми зробимо все можливе. Зв’язок перервався.

Більше нічого від них не залежало. Люди мовчки стояли у просторій залі. Залишалося тільки чекати.

Ґордон підійшов до Ліанни, взяв її руки у свої. З коридору долинув шум: ляскання крил, човгання ніг і копит, клацання зубів, скрегіт кігтів по облицьованним стінам коридору.

— Мені здається, — сказав Шорр Кан, — наближається той самий героїчний фінал, до якого ви так прагнули, Джоне. Ха! Принаймні, Сін Крівер отримав сповна. Підлість я б йому ще простив, але боже мій, яким він був нудним! Раптом вони почули новий звук. Вібрація, спочатку слабка, посилювалася і незабаром змусила тремтіти стіни палацу. Потім звук став слабшим і пропав зовсім.

Очі Шорр Кана блиснули.

— Це був важкий крейсер, і скажіть мені…

Над палацом, трясучи його до фундаменту, пройшов другий корабель, потім третій.

І раптом один з екранів телестерео засвітився. На ньому з’явилося зображення немолодої людини з суворими рисами обличчя і пронизливим поглядом. На головному уборі блищала емблема Геркулеса.

— Говорить барон Зу Різаль, — почав він. Але, побачивши принцесу, звернувся прямо до неї: — Ваша високість, я радий бачити вас цілою й неушкодженою!

Тим часом ІІІорр Кан поспішно повернувся спиною до екрана.

Ґордона це зовсім не здивувало. А барон продовжував:

— Ми розбили флот графів у околицях Острінуса і поспішили сюди. Наші кораблі, разом із залишками флоту Фомальгаута, зараз над вашою столицею. Місто наповнене полчищами Нарата. Що з ними зробити — знищити?

— Ні, зачекайте, — поспішно відповіла Ліанна. — Нарат мертвий, Сін Крівер теж. І мені здається…

Коркханн ступив до неї і шепнув щось на вухо. Вона схвально кивнула.

— І оскільки Нарат мертвий, мені здається, всі ці полчища добровільно повернуться на свої планети. Особливо якщо пригрозити їм повним знищенням. Коркханн бере це на себе.

— Дуже добре, — сказав барон. — Тоді ми будемо патрулювати зверху і чекати подальших відомостей.

Його зображення зникло, і Шорр Кан приєднався до решти. У палаці тепер було тихо — негуманоїди залишили його при появі перших же кораблів, побоюючись опинитися у пастці.

— Думаю, мене вони вислухають, — сказав Коркханн. — Хоча б тому, що я не людина.

Він повернувся до Хелл Беррела:

— Будь ласка, повідомте командирам транспортів графів, щоб вони приготувалися прийняти на борт ці загони і відвезти їх назад на Межу.

А виходячи з зали, звернувся до Ліанни:

— І ще одне, ваша високість. Я з великим сумом мушу вам повідомити, що Абро загинув, захищаючи палац. Ґордон не мав причин любити загиблого, проте щиро пошкодував його. Тим часом Хелл Беррел знову зв’язався з імперським флотом.

— Поки нічого не знайшли. Боюся, це може тривати досить довго.

Не виключено, що занадто довго, подумав Ґордон. Х’харни не простачки. Якщо, скориставшись невидимістю, вони вдарять першими і знищать корабель Зарт Арна разом з Руйнівником… Думати про це не хотілося.

Минали години. Могутні кораблі баражували над палацом у всіх напрямках. Ліанна, Ґордон і Хелл Беррел мовчки чекали повідомлень від Зарт. Лише згодом Ґордон дізнався про події, які розгорнулися на околиці Галактики. Про те, як імперський флот під командуванням Зарт Арна таємно наблизився до Шпори Орла і як принц кількома ударами Руйнівника, націленими, здавалося, у повну порожнечу, зім’яв не лише силу, яка робила ворожі кораблі невидимими, але і сам просторово-часовий континуум. Все навколо валилося, зірки танцювали, втрачаючи планети, які неслися бог зна куди… Ворожий флот намагався врятуватися втечею, але невидимі і невідчутні залпи жахливої енергії Руйнівника, скеровані твердою рукою принца, наздоганяли кораблі Х’харнів, і ті назавжди зникали з нашого Всесвіту, без будь-якої надії на повернення.

Але все це стало відомо набагато пізніше. А зараз години довгого очікування здавалися безкінечно довгими. Але настав момент, і до них долинув голос Зарт Арна, який з’явився на екрані телестерео.

— Все скінчено. Флот Х’харнів розбитий. Поодинокі вцілілі кораблі утікають до Малої Магелланової Хмари. Протягом цілої хвилини ніхто у центрі зв’язку не міг вимовити ні слова. Потім Ґордон, з внутрішнім тремтінням згадавши злиття з розумом Х’харна, прошепотів:

— Слава Богу.