Едмонд Гамільтон: Повернення до зірок

Голос В’ріла ставав все вище і пронизливіше. Вперше Ґордон побачив у Х’харнів прояв якихось емоцій.

— Але, можливо, — заперечував Сін Крівер, — він справді не знає таємниць Руйнівника.

— Ні! — Вибухнув від люті В’ріл. — Він не зміг би керувати найстрашнішою зброєю у Всесвіті. Зате з його думок я дізнався, що на околицях Галактики нас розшукує флот Імперії на чолі з принцом Зарт Арном… І з Руйнівником. Сін Крівера, схоже, ця новина приголомшила.

— Але ви ж стверджували, що вони не в змозі виявити ваш флот…

— Так, — відповів В’ріл, — Але тепер їх попереджено. І коли ми атакуємо Троон і інші королівства, вони знатимуть, де дислокуються наші головні сили! І застосують Руйнівника, навіть якщо і втратять частину союзників. Зараз, як ніколи, важливо з’ясувати принцип і радіус дії цієї зброї.

У цей момент Нарат Тейн встав і гучним голосом промовив:

— Досить! Це питання ви вирішите пізніше. Народ чекає моєї коронації…

В’ріл мовчки повернув до нього закрите капюшоном обличчя, і смертельно блідий принц без звуку впав у крісло.

— Досвідчений телепат здатний приховати будь-які секрети у глибини чужої свідомості, — продовжував Х’харн. — Так глибоко і так непомітно, що ця людина могла користуватися інформацією, не усвідомлюючи це. Але є спосіб це перевірити.

Ґордон побачив, як тіла двох інших Х’харнов при цих словах затремтіли, немов охоплені радісним збудженням, і відчув, як його захльостує хвиля незнаного дикого жаху.

— Злиття, — прошепотів В’ріл. — Об’єднання двох умів, при якому ніщо не вдасться приховати і будь-який обман неможливий… — І наказав: — На коліна його!

Солдати заламали Ґордону руки і поставили його на коліна. Дихали вони напружено, і він зрозумів, що їм, хоч вони й були союзниками Х’харнів, процедура не дуже подобається.

В’ріл скинув з себе сіре вбрання. Немічне тіло вкривала волого-виблискуюча сіро-зелена шкіра. Кінцівки, позбавлені, здавалося, кісток, вигиналися найогиднішим чином. Липкі м’язи нагадували грудки желатину. А обличчя… Як би він цього не хотів, але Ґордон був не в силах закрити очі.

Маленька голова рептілієподібної істоти була сферичної форми, мікроскопічний рот стиснутий у страшній манірній гримасі, замість носа — два невеликих дихальних отвори. І пара величезних, позбавлених вік очей.

Це огидне обличчя наближалося до Ґордона, ніби Х’харн вирішив його поцілувати. Ґордон бився у конвульсіях. Він почув жахливий крикЛіанни.

Величезні очі Х’харна заступили все поле зору. У їх глибині все яскравіше і яскравіше розгорявся мерехтливий вогник.

Він перетворився на бездонне море полум’я, у якому Ґордон потонув.

Він був Джоном Ґордоном з древньої Землі. І водночас він був В’рілом з Амамбарана.

Він пам’ятав у деталях все своє життя — і на Землі, і у світі майбутнього. І так само пам’ятав життя В’ріла, сина одного з народів, що населяли Амамбаран — колосальне зоряне скупчення, яке люди назвали Малою Магеллановою Хмарою. Та частина його особистості, яка належала Джону Ґордону, була вражена цією подвійною свідомістю, але друга нічому не дивувалася. Спогади спливали абсолютно проти своєї волі. Ось вона, дорога матінка-планета, сховалася у самій гущі скупчення. Планета, з якої непереможні зоряні конкістадори Х’харни почали свою експансію.

Не завжди вони були настільки могутні. Колись вони були всього лише одними з багатьох, далеко не найсильнішими і не найрозумнішими. Інші навіть зневажали їх за слабкість і дурість. Але де вони тепер, ці інші? Мертві. Зникли самі або розбиті маленькими слабкими Х’харнами. Яка солодка помста… Сталося так, що Х’харни виявили у глибинах своєї свідомості зародок майбутньої всемогутності — вроджені телепатичні здібності. Спочатку вони недооцінювали цей дар, використовуючи його лише для захисту від диких звірів. Але потім усвідомили можливості, які відкриваються і у глибокій таємниці від інших мешканців планети почали ці телепатичні здібності розвивати, поєднуючи пари найобдарованіших Х’харнів. Минав час, і їх телепатична міць зростала. Ніхто нічого не підозрював. Таємниця ретельно охоронялася — поки вони не відчули себе досить сильними. Настав великий день. День, коли нікчемні Х’харни проявили свою ментальну міць, обернувши її проти тих, кого ненавиділи. Вони перемагали і підкорювали, доводили телепатичними атаками до божевілля і до смерті.

Тріумф Х’харнів. Золота легенда історії! Ні з чим не зрівняне відчуття — бачити, як ворог біснується за твоїм уявним наказом!