Клайв Баркер - Викрадач вічності

Навіть не озираючись, хлопчик пішов геть від озера. Коли Гарві виліз із хащів, його обличчя овіяв приємний теплий вітерець, солодко заспівали пташки, та хлопця не полишала одна неприємна думка — ще відколи він спустився до води. Попри всі розваги, які дарував своїм гостям Дім свят, було ясно — в будинку живе привид або якась інша почвара, хоч Гарві й намагався дотепер придушувати сумніви й не ставити жодних запитань. Хай ким або чим є таємний мешканець Дому, Гарві знав, що точно не заспокоїться, поки не гляне цій примарі в самісіньке обличчя.

Гарві нікому не розповів про випадок на озері. Навіть Лулу. Він змовчав, бо почувався дурнем — це ж треба було так шубовснутися в озеро! А ще останнім часом Дім так старався його потішити, що Гарві майже забув про ту прикрість. Скажімо, того ж вечора він знайшов під ялинкою стрічку, до якої було прив’язано ярличок з його іменем. Гарві облазив увесь Дім, і врешті знайшов новесенький велосипед, навіть кращий за поцуплений два роки тому.

І це була лише перша приємна несподіванка з цілої низки — Дім підкидав їх одну за одною. Якось уранці Венделл і Гарві видерлися до свого будиночка на дереві та побачили, що все гілля навколо роїться папугами й мавпами. Іншого дня під час святкування Ночі багаття пані Ґріффін покликала їх у вітальню, і хлопці побачили, що полум’я в каміні перетворилося на драконів та лицарів, і між ними тривала справжня битва. А одного разу Гарві дрімав собі після обіду, але його розбудив дивний галас: трупа механічних акробатів виконувала на газоні неймовірні трюки — здавалося, ще трішки, і в них пружини повилазять.

Та найбільша чудасія трапилася, коли з’явився Ріктусів брат.

— Мене звуть Джайв, — сказав він, виходячи з вечірнього мороку, що вже закрався на сходи.

Здавалося, що в нього рухається кожен м’яз: нервові посіпування й посмикування так виснажили його тіло, що Джайв майже не відкидав тіні. Навіть масні кучері, схоже, дослухалися до якось божевільного ритму — вони звивалися на його макітрі, сплутуючись і розплутуючись.

— Братуха Ріктус прислав мене глянуть, як ти тут поживаєш, — промовив Джайв соковитим басом.

— У мене все гаразд, — відповів Гарві. — Ти сказав «братуха»?

— Ну, можна сказати, що ми з одного приплоду. Ти батькам хоч інколи дзвониш?

— Ага. Вчора дзвонив.

— Скучили за тобою?

— За голосом так не скажеш.

— А ти скучив за ними ?

Гарві знизав плечима.

— Не дуже.

Це була не зовсім правда — деколи він таки тужив за домом. Але Гарві знав, що коли повернеться, то наступного ж дня його відправлять до школи, і він жалкуватиме, що не лишився у Домі свят трішки довше.

— То ти рішив погостювати на повну губу? — спитав Джайв, дивно витанцьовуючи: сходинка вниз, сходинка вгору.

— Угу. Хочу трохи розважитись.

— А хто ж не хоче? — вишкірився Джайв. — Хто ж не хоче?

Він повернувся бочком до Гарві й прошепотів:

— До речі, коли вже мова зайшла про розваги…

— То що? — зацікавився Гарві.

— Ти віддячив Венделлові за той хвокус-покус?

— Ні.

— Йой, і чого ж?

— Та не можу нічого вигадати.

— О, але вдвох ми могли б утнути щось цікавеньке, — підморгнув Джайв.

— Це має бути щось таке, про що він ніколи не здогадається.

— Не думаю, що буде важко. От скажи мені, яке в тебе улюблене чудовисько?

— Вампір, — без вагань відповів Гарві. — Я знайшов одну кльову маску…

— Маска — некепський початок. Таупиряки повинні вилітати з туману, — Джайв простягнув руки та скоцюрбив пальці так, наче хотів видерти комусь очі, — а тоді каменем падати на жертву, хапати її та одразу ж злітати у височінь! На тлі місяця з’являється страшна тінь — і миттю зникає… Я вже бачу цю картину.

— Я теж гарно це собі уявляю, та я ж не кажан.

— То й що?

— Як же я полечу?

— Пхе! — махнув рукою Джайв. — Марр щось придумає. Врешті-решт що то за Геловін, якщо ніхто не перетворюється на монстра? — він подивився на високий маятниковий годинник. — Ще встигаємо. Піди скажи Венделлові, що хочеш зустрітися з ним надворі. А потім вилазь на дах. Я тим часом піднімуся туди й знайду Марр.

— Я ще не був на даху.

— На верхньому майданчику є невеликі дверцята. Побачимось на даху за кілька хвилин.

— Ще треба збігати по маску, плащ і…

— Нині масочка тобі не знадобиться, — всміхнувся Джайв. — Повір на слово. І поквапся. Не гаймо часу.

За дві хвилини Гарві знайшов Венделла й домовився зустрітися з ним надворі. Гарві був упевнений, що товариш щось запідозрив і теж підготується. Та, якщо вірити Джайву, в них був такий козир, що навіть Венделл, цей геній шокової тактики, не зможе нічого їм протиставити. Гарві побіг нагору, побачив дверцята, про які розказував Джайв, і поліз на дах.