Клайв Баркер - Викрадач вічності

Гарві почув, як Венделл обтупує сніг з чобіт, і раптом його охопив сором за те, що в нього такий дитячий подарунок. Він схопив його разом з обгорткою та побіг нагору.

Хлопець думав ще трохи перекусити перед сном, але його тягло до ліжка наче магнітом. Та й він не так давно гарно повечеряв… Щоби ніч не зазирала у вікно, Гарві запнув його фіранкою, а відтак поклав голову на подушку.

Різдвяні дзвони все ще чулися з далекої церкви, і цей монотонний звук колихав Гарві на своїх хвилях, поки той не заснув. Спершу йому наснилося, що він стоїть на східцях свого будинку й дивиться в його тепле нутро. А потім його підхопив вітер і поніс геть від порога, в сон без сновидінь.

Перший день, з усіма його видовищами, пригодами та стрімкою зміною пір року, виявився зразком, за яким минали всі дні в Домі свят.

Коли Гарві прокинувся наступного ранку, знову було сонячно. Промені зазирали до кімнати через шпарину між фіранками і заливали світлом подушку, на якій він спав. Хлопчик зіскочив із ліжка з радісним зойком — й усмішка та веселі крики супроводжували його весь день, аж до вечора. Вони то чергувалися на його вустах, то ставали одним цілим.

Нудьгувати тут не доводилося. Вранці вони з Венделлом будували хатинку на дереві, а після обіду бралися планувати, що робитимуть далі. Гарві то байдикував, то грався, то ховався від літньої спеки в затінку — часом з Венделлом, часом з Лулу, — а потім наставав час пригод під ласкавим повним місяцем. Коли холодний вітер гасив полум’я в гарбузячих пиках, а земля вкривалася сніговим килимом, починалися зимові розваги; а там і Різдво — й дітлахи поринали в його теплі обійми.

Кожен день був Днем багатьох свят, і не було кінця-краю веселощам. Скоро Гарві почав забувати, що за муром існував звичайний світ, де й досі панував сірий звір Лютий.

Гарві зателефонував батькам ще раз — просто повідомити, що з ним усе гаразд. Якби не подарунок, який він отримав першого вечора в Домі, Гарві взагалі забув би про старе життя. Звісно, йому хотілося випробувати ковчег — запустити його на озері й подивитися, як він плаває. Сьомого дня він таки зібрався втілити свій задум у життя.

За обідом Венделл так нажерся, що одразу заявив: надворі йому буде надто спекотно для ігор. Тож Гарві взяв ковчег під пахву й почапав до озера сам. Він думав, що зустріне там Лулу. Навіть не просто думав, а сподівався на це. Та на березі нікого не було.

Гарві подивився на каламутну воду й ледве не передумав запускати ковчег. Та це означало б поразку, тож хлопчик підійшов до берега, вибрав якнайменш слизький камінь, примостився на ньому та опустив ковчег на воду. Гарві дав йому поплавати туди-сюди, а потім вийняв з води, щоб перевірити, чи він не протікає. Одначе кораблик виявився цілком водонепроникним, Гарві заспокоївся і знову поставив його на воду.

Аж тут він помітив, що до поверхні озера наближається рибина. Вона широко роззявила пащеку і, здавалося, хотіла проковтнути іграшкове судно. Гарві простягнув руку до ковчега, щоб забрати його з води, доки судно не потопили й не з’їли, та через зайву метушню хлопчик послизнувся і, зойкнувши, полетів у озеро.

Вода виявилася крижаною та… голодною. Вона швидко зімкнулася над головою в хлопця. Гарві шалено бовтав руками, намагаючись не думати про темні глибини озера та страшну пащеку рибини, яка хотіла його туди затягти. Він розвернувся та поплив до поверхні.

Угорі Гарві бачив ковчег — коли хлопчик упав, кораблик перекинувся. Свинцеві пасажири тонули, та Гарві не намагався їх порятувати. Ледве виринувши, він погріб до берега, хапаючи повітря. До суші було палицею кинути. За хвилину він уже видряпувався на камінь, а з рукавів, штанів і взуття струменіла вода. Гарві відповз подалі, щоб зажерлива риба не хапнула його за ноги, та впав на землю.

Хоча літо було саме в розпалі, у небі палало сонце, та від холодного повітря біля озера в Гарві зацокотіли зуби. Перш ніж вийти на світло, він вирішив подивитися, що лишилося від ковчега. На місці катастрофи плавала жалюгідна флотилія друзочок. Гарві розумів, що й ці рештки незабаром приєднаються до інших уламків на дні.

Від рибини, яка хотіла його проковтнути, й сліду не лишилося. «Мабуть, попливла на глибину та жує затонулий звіринець», — подумав Гарві й побажав рибі вдавитися.

За своє життя він загубив чимало іграшок. Якось виграв у змаганнях новесенький велосипед, та два роки тому його поцупили просто з ґанку. Це було прикро, однак тепер втрата ковчега засмутила його ще сильніше, адже озеро проковтнуло дуже особисту річ. Крім того, злодій, який дременув з його великом, був живий, з плоті й крові, а озеро — ні. Кораблик опинився в жахливому місці, що кишіло потворами… Гарві здалося, що він відчув, як разом з ковчегом у глибину й темряву поринула часточка його самого.