Клайв Баркер - Викрадач вічності

Її відвертість спонукала і його бути відвертим.

— Ти мені теж подобаєшся, — мовив Гарві, та одразу спохмурнів. — Я не хотів би, щоб з тобою щось трапилося.

Його слова здивували дівчинку.

— Я бачив тебе біля озера, — пояснив він.

— Справді? — здивувалася вона. — А я й не пам’ятаю…

— Ну, там глибоко, будь обережна. Ти могла посковзнутися та впасти у воду.

— Добре, буду обережною, — сказала Лулу. — А ще…

Гарві вже стояв у дверях і мусив озирнутися.

— Що?

— Не забудь загадати подарунок.

«Чого ж мені побажати?» — думав Гарві, вмиваючись. Може, чогось нездійсненного, щоб перевірити магічну силу Дому? Як щодо білого тигра? Чи цепелін [6] Цепелін — різновид дирижабля, повітроплавний апарат з металевим каркасом, обтягнутим тканиною. Літає за рахунок того, що наповнений газом, легшим від повітря. натурального розміру? Або квиток до Місяця?

Відповідь виринула з глибин пам’яті: він попросить одну загублену річ, яку для нього колись змайстрував батько. Пан Гуд не зможе її відтворити, хоч як сильно хотітиме потішити свого нового гостя.

— Ковчег, — прошепотів Гарві.

Він умився та пішов донизу. Його обличчя тепер прикрашали почесні рани — подряпини від колючих хащів. Тим часом Дім знову дивовижним чином змінився: посеред вітальні стояла різдвяна ялинка, така височенна, що її зірка впиралась у стелю, а різнокольорова гірлянда сяяла на весь будинок; пахло шоколадом, лунали різдвяні пісні. У каміні палав вогонь. Біля нього сиділа пані Ґріффін і гладила Тушка — тваринка лежала в неї на колінах і муркотіла від задоволення.

— Венделл пішов надвір, — сказала старенька. — Біля дверей лежать рукавички і шарф — це тобі.

Гарві вийшов на ґанок. Крижаний вітер уже майже розчистив небо від снігових хмар. Землю вкрило дивовижним білим килимом, що виблискував од зоряного сяйва.

Сніжний килим був направду дивовижний, але не бездоганний: вервечка слідів тягнулася від Дому до Венделла — хлопчисько ліпив сніговика.

— То як, виходиш? — гукнув він до Гарві.

Його голос звучав так чисто, наче дзеленькіт бубонців у морозному повітрі.

Гарві заперечно похитав головою. Він настільки стомився, що сніг здавався йому м’якою та зручною периною.

— Краще потім, — сказав він. — Завтра ж усе повториться?

— Авжеж, — крикнув Венделл. — І завтра, і післязавтра, і після післязавтра…

Гарві зайшов у Дім і подивився на різдвяну ялинку: її гілки були завішані гірляндами з попкорну й блискіток, [7] Прикрашати різдвяну ялинку саморобними гірляндами з попкорну — поширена на Заході традиція. на них сяяли барвисті вогники, ряхтіли солдатики у срібних мундирах та інші дрібнички.

— Там для тебе дещо є, — сказала пані Ґріффін. Вона стояла у дверях вітальні. — Сподіваюся, мій хороший, це те, що ти хотів.

Гарві став навколішки й витягнув з-під ялинки пакунок зі своїм іменем. Серце в грудях закалатало: форма пакунка й торохкотіння його вмісту підказали Гарві, що його прохання почуто. Він потягнув за стрічку, бант розв’язався — і хлопчик пригадав, яким маленьким був, коли вперше тримав цей подарунок. Гарві розірвав паперову обгортку й витяг новесенький, вкритий блискучою свіжою фарбою ковчег.

Це була точна копія батьківського виробу, все таке саме: жовтий корпус; помаранчевий ніс; стернова рубка з прорізами в червоному даху, крізь які стирчать шиї жирафів; свинцевий звіринець, кожної тварі по парі, і всі вони завмерли, визираючи з ілюмінаторів — двійко собак, двійко слонів, двійко верблюдів, двійко голубів і ще кільканадцять інших видів. А ось і сам Ной з кумедною квадратною борідкою. Поруч стоїть його товстенька дружина у фартуху.

— Як він дізнався?.. — пробелькотів Гарві.

Слова вирвалися самі собою, адже Гарві й не сподівався дістати відповідь. Одначе він її почув.

— Пан Гуд особисто знайомий з кожнісінькою мрією у твоїй голові, — сказала пані Ґріффін.

— Як таке може бути? — здивувався Гарві. — Ось, подивіться: коли тато доробляв слоників, у нього скінчилася фарба, тому в цього очі блакитні, а в оцього — зелені. Усе так само. Точнісінько так само!

— То ти задоволений? — спитала пані Ґріффін.

Гарві відповів ствердно, але він перебільшив. Було трохи моторошно знову тримати в руках цей ковчег, адже батьківський дарунок давно загубився. Хлопчику здавалося, що сам Час крутнувся на підборах, подивився йому у вічі — і він знову став тим малюком.