Клайв Баркер - Викрадач вічності

Гарві саме збирався запропонувати вже вертатися, коли Венделл тицьнув пальцем у небо й засичав:

— Дивись!

Гарві задер голову. Просто над ними на тлі неба рухалася якась тінь — здавалося, вона щойно злетіла з найвищого карниза Дому. Місяць скрався за дах, тож годі було чекати, що він проллє світло на нічного літуна. Про форму істоти Гарві здогадувався лише за зірками, які вона затуляла, ширяючи чорним небом. Крила почвари були широкими, та надто подертими, щоб втримувати її на льоту. Складалося враження, що невідома потвора не летить, а повзе, чіпляючись за темряву, дряпається повітрям.

Гарві не встиг роздивитися як слід — наступної миті примара зникла.

— Що це було? — прошепотів він.

Відповіді він не почув: поки Гарві витріщався на небо, його товариш кудись здимів.

— Венделле, — прошепотів Гарві. — Венделле, ти де?

Ані слова у відповідь. Чулося тільки шурхотіння листя й стогін голодного віття.

— Я знаю, що ти задумав, — сказав Гарві вже голосніше. — Так просто мене не злякати, чуєш?

Пролунала відповідь, та це були не слова. Між дерев щось скрипіло.

«Він лізе в наш будиночок на дереві!» — здогадався Гарві й рушив на звук. Упіймає Венделла та добряче його настрахає.

Хоч гілки й були зовсім голі, та крізь них ледь-ледь просочувалося зоряне сяйво. Гарві опустив маску на шию, аби хоч щось бачити. Та це не дуже допомогло. Гарві почувався сліпим, тож йому довелося нашорошити вуха. Знову заскрипіло. Виставивши руки вперед, щоб не збити драбину, Гарві навпомацки побрів у той бік.

Рипіння чулося так близько, що він уже точно мусив бути під деревом. Гарві поглянув догори, сподіваючись побачити товариша-жартівника, аж раптом щось черконуло його по обличчю. Хлопець спробував упіймати це «щось», та його вже не стало. Наступної миті воно повернулося і торкнулося Гарві з іншого боку. Хлопчик спритно вхопив його.

— Попався! — зрадів Гарві.

Щойно пролунав його голос, як у повітрі щось промайнуло і гепнулося поряд. Гарві аж підскочив, та здобичі не випустив.

— Венделле?

Замість відповіді в темряві спалахнув вогонь. Поливаючи все довкола градом зелених іскорок, у небо злетів феєрверк. Галявина стала схожою на мертвотно-бліду печеру.

У мерехтливому світлі Гарві побачив, що він вхопив, і зойкнув од жаху. Сполохане вороння знялося з дерев у нічне повітря.

Скрипіла не драбина, а мотузка. Це був зашморг, у якому висів мрець, а Гарві тримав його за ногу. Хлопець випустив її та відсахнувся. Коли він зустрівся поглядом з виряченими очима небіжчика, то ледь стримався, щоб знову не закричати. Судячи з обличчя, померла ця людина жахливою смертю: язик вивалився із запіненого рота, а вени так набухли від крові, що голова скидалася на гарбуз.

А чи скидалася? Чи це справді гарбуз?

Вибухнув новий фонтан світла, і Гарві побачив усю правду: ноги мерця виявилися штанами, напханими ганчір’ям; тіло — плащем, з якого вивалювався старий одяг; лице — маскою на гарбузі, зі сметаною замість слини й курячими яйцями замість очей.

— Венделле! — закричав Гарві та повернувся спиною до сцени екзекуції.

Його товариш стояв неподалік, і феєрверки освітлювали широченну посмішку на його обличчі — Венделл шкірився від вуха до вуха. Хлопець був схожий на маленького демона, який щойно виліз із пекла. Драматизму ситуації додала драбина, що торохнула об землю десь біля Гарві.

— А я попереджав! — зареготав Венделл, знімаючи маску. — Я ж казав, що сьогодні буду катом.

— Ох, я тобі помщуся, — просичав Гарві. Серце в грудях стугоніло так сильно, що йому було геть не до сміху. — Присягаюся, що помщуся!

— Авжеж-авжеж! — шкірився Венделл. Феєрверки почали згасати, знову насувалася темрява. — Ну що, вистачить з тебе на сьогодні Геловіну?

Гарві не хотілося визнавати поразку, та довелося похмуро кивнути. Подумки він пообіцяв собі, що Венделл запам’ятає його помсту до самої смерті.

— Ой, та всміхнися, — підштрикнув його Венделл. — Ми ж у Домі свят чи де?

Гарві все ще кипів (як він дав себе так обкрутити?!), однак сваритися з Венделлом не збирався.

— Добре, — він злегка всміхнувся. — Завжди є наступний вечір.

— Точно! Завжди є наступний вечір, — слова Гарві йому сподобалися. — Завжди й довіку. Саме таке це місце — Дім Вічності.

Коли хлопці повернулися в Дім, на них уже чекала вечеря, приурочена до Ночі багаття [4] Ніч багаття, або Ніч Ґая Фоукса, або Ніч феєрверків — традиційне у Великобританії свято, яке відзначають 5 листопада. Цього дня 1605 року заколотник Ґай Фоукс намагався підпалити бочки з порохом і підірвати парламент Сполученого Королівства, однак його вчасно схопили. У Ніч багаття спалюють опудало Фоукса, а діти запускають феєрверки та стріляють петардами (прим. перекладача). .