Клайв Баркер - Викрадач вічності

Гарві вразило те, що, попри темінь у гущавині, він бачив Венделла навдивовижу чітко. А ще він чув кожен його подих, кожен удар серця.

— Настав твій зоряний час, — прошипів хлопцеві на вухо Джайв і поклав руку йому на спину.

— А що тепер? — спитав Гарві. — Крилами махати чи що?

— Стрибай! — відповів Джайв. — Про решту подбає вітер. Вітер або земне тяжіння.

І він зіштовхнув Гарві з даху.

Вітру не було. Гарві шугонув униз, як шматок шиферу, з його горлянки вирвався крик смертельного жаху. Венделл повернувся на крик — і обличчя його сполотніло. Аж тут нізвідки налетів вітер. Гарві вже черкав ногами по кущах, та враз його підхопило й понесло у височінь.

Крик перетворився на радісне виття, а жах — на радісне захоплення. Місяць сьогодні був більшим, ніж будь-коли: величезне біле коло наблизилося до Гарві та затулило весь світ, як мама, коли вона схилялася над ліжком, щоб поцілувати сина перед сном.

Та сьогодні він спати не ляже, нізащо. І мамине «добраніч» йому більше не потрібне. Шум вітру в крилах, світ, що тремтить од жаху, побачивши його тінь, — це було краще за будь-який сон.

Він глипнув донизу й побачив, що Венделл біжить у Дім.

«Ага, розігнався», — подумав Гарві та, розвернувши крила, як шкіряні вітрила, спікірував на жертву. Почувся скажений вереск — у Гарві мало серце не стало. На мить йому здалося, що це вітер, та потім до нього дійшло, що то його власна горлянка таке виробляє. І нелюдський вереск перейшов у сміх — дикий, навіжений сміх.

— Не треба… Благаю… Не треба! — рюмсав Венделл, тікаючи. — Хто-небудь, допоможіть! Допоможіть!!!

Гарві розумів, що вже досить — Венделл нажаханий мало не до смерті. Та чого спинятися? Адже так весело! Хлопцю подобалося відчуття вітру в крилах та холодне сяйво місяця за спиною, подобалися гострий зір і сильні кігті… Та понад усе йому подобався страх в очах Венделла та стугін паніки в його грудях.

Вітер поніс Гарві вниз, у гущавину, і щойно він приземлився, Венделл упав на коліна й почав благати про милість:

— Не вбивайте мене! Будь ласка, будь ласочка, молю, не вбивайте мене!

З Гарві було вже досить — він і наслухався, і надивився, і помстився. Пора було закінчувати гру, поки сміх не перетворився на сльози.

Він відкрив було рота, щоб сказати, хто він насправді, але Венделл, побачивши червону пащу з вовчими іклами, подумав, що це певна смерть, і почав благати з новою силою. Та цього разу він заспівав іншої пісні:

— Я жирний і зовсім несмачний. Але тут є ще один хлопчик…

Почувши такі слова, Гарві заричав.

— Він точно десь тут! — не вгавав Венделл. — Присягаюся могилою матері! І він м’ясистий, не те, що я!

— Ти тільки послухай, що белькоче цей малий, — почулося з кущів.

Гарві озирнувся — то був Джайв. Його силует ледь виднівся серед колючок.

— Юний Гарві, та він смерті тобі бажає.

Вихваляючи свого друга як чудову їжу, Венделл нічого не почув. На доказ того, яка з нього нікчемна здобич, Венделл задер футболку і потрусив своїм великим животом.

— Нащо я вам здався, — нюняв він, — візьміть краще Гарві! Ним ви гарно поласуєте!

— Вкуси його! — шипів тим часом Джайв. — Ну ж бо, сьорбни крові. А чого б і нє? Жир справді гидкий, зате кров у нього гаряча й смачна, — він аж підтанцьовував, притупуючи ногами в ритмі своєї пісеньки. — Смакуй, ласуй! М’ясця пожуй!

Тим часом Венделл нив, заливаючись шмарклями й сльозами:

— Не потрібен я вам! Знайдіть Гарві! Знайдіть Гарві, він смачніший!

Що дужче Венделл рюмсав, то доречнішою здавалася Гарві пісенька Джайва. А й справді, хто він такий, цей жалюгідний Венделл? Надто старанно він вихваляє Гарві перед вампіром, щоб вважати його другом. Просто ласий шматочок! Інший упир на місці Гарві відгриз би йому голову, щойно побачивши. Та все ж…

— Ну, чого ти чекаєш? — діймав його Джайв. — Ми ж так старалися, щоб зробити з тебе справжнього монстра, а ти що?..

— Так, але ж це лише гра, — відмовив Гарві.

— Гра?! — звів брови Джайв. — Ой, нє, хлопче, дзуськи. Це щось набагато серйозніше. Це урок, твоє виховання, твоя освіта.

Гарві не зрозумів, що має на увазі танцюрист, та й він не був упевнений, що хоче це знати.

— Якщо ти зараз же не кинешся на нього, то цей хробак здиміє, — прошипів Джайв.

Він мав рацію: Венделл перестав ревіти та спантеличено витріщався на нападника.

— Ви… мене… відпустите? — пробелькотів він.

Гарві знову відчув у себе на спині руку Джайва.