Джон Толкін: Володар Перстенів

2. The Hobitt (1937)

3. On Fairy Stories (1947)

4. Farmer Giles of Ham (1949)

5. The Fellowship of the Ring (1954)

6. The Two Towers (1954)

7. The Return of the King (1955)

8. The Adventures of Tom Bombadil and other verses from The Red Book (1962)

9. Tree and Leaf (1964)

10. Smith of Wootton Major (1967)

Посмертно, переважно за редакцією сина, Крістофера Толкіна, й інших, побачили світ:

1. The Father Christmas Letters (1976)

2. The Silmarillion (1977)

3. Unfinished Tales of Numenor and Middle-earth (1980)

4. The Letters of J.R.R. Tolkien (1981)

5. Mr. Bliss (1982)

6. Finn and Hengest: The Fragments and the Episode (1982)

7. The Monsters and the Critics and Other Essays (1983)

8. History of the Middle Earth, 12 vols. (1983–1997)

1. Birzer В. J.R.R.Tolkien’s Sanctifying Myth: Understanding Middle-earth. — Wilmington, Delaware: Intercollegiate Studies Institute, 2002.

2. Chance J. Tolkien’s Art: A Mythology for England. — London: Macmillan, 1979.

3. FliegerV. Splintered Light: Logos and Language in Tolkien’s World, William B. Eerdmans. — Michigan: Gran Rapids, 1983.

4. Foster R. The Complete Guide to Middle-earth: From The Hobbit to The Silmarillion. — New York: Ballantine Books, 1978.

5. Giddings R. J.R.R.Tolkien: This Far Land. — London: Vision and Bames and Noble, 1983.

6. Isaacs N.D., Rose A.Z. Tolkien and the Critics: Essays on J.R.R.Tolkien’s The Lord of the Rings. — West Bend, Indiana: University of Notre Dame, 1968.

7. Kocher P. The Master of the Middle-earth: The Fiction of J.R.R.Tolkien. — Boston: Houghton Mifflin, 1972.

8. McIntyre A. After Virtue: A Study in Moral Theology. — West Bend, Indiana: University of Notre Dame, 1984.

9. Meilaender G.C. The Theory and Practice of Virtue. — West Bend, Indiana: University of Notre Dame, 1984.

10. Moseley Ch. J.R.R.Tolkien. — Plymouth: Norlhcole House Publishers, 1907

11. Pearce J. Tolkien: A Celebration: Collected Writings on a Literary Legacy. San Francisco: Ignatius Press, 1999.

12. Pieper J. The Four Cardinal Virtues: Prudence, Justice, Fortitude, Temperance. — West Bend, Indiana: University of Notre Dame, 1966.

13. Purtill R. J.R.R.Tolkien: Myth, Morality and Religion. — San Francisco: Ignatius Press, 2003.

14. Rosenbury B. Tolkien: A Critical Assessment. — London: St. Martin’s Press, 1992.

15. Salu M. & Farrell R.T. etc. J.R.R.Tolkien, Scholar and Storyteller: Essays In Memoriam. — Ithaca & London: Cornell University Press, 1979.

16. Shippey T. J.R.R.Tolkien: Author of the Century. — Boston: Houghton Mifflin, 2001.

17. Strachey B. Journeys of Frodo: An Atlas of The Lord of the Rings. — London, Boston: Allen&Unwin, 1981.

18. Tolkien J. & P. The Tolkien Family Album. — London: Harper Collins, 1992.

19. Tyler J.E.A. The Tolkien Companion. — London: Macmillan, 1976.

20. Wadell P.J. Friendship and the Moral life. — West Bend, Indiana: University of Notre Dame, 1989.

21. White M. Tolkien: A Biography. — New York: New American Library, 2003.

Згідно з літописом Ґондору, ним був Арґелеб II, двадцятий витязь північної династії, яка закінчилася через триста років з правлінням Арведуї.

Таким чином, рік Третьої Епохи в літочисленні ельфів і дунаданів можна визначити, додаючи 1600 до дати Літочислення Ширу.

Так гобіти називають Віз, або Велику Ведмедицю.

Ріка Брендівинна.

Див. виноску в Додатку F: Про ельфів .

У календарі Ширу всі місяці мають по 30 днів.

Див. Додаток F.

У календарі Ширу березень (або рет) мав тридцять днів.

Мабуть, орківське за походженням: шарку, «старий чоловік».

Він був четвертим сином Ісілдура, народженим в Імладрісі. Його брати загинули на Ірисових Полях.

Після Еарендура королі вже не прибирали ельфійських імен.

Після Малвегіла королі Форноста знову почали домагатися влади над усім Арнором і на знак цього прибирали імена з префіксом ар-(а-) .

Легенда говорить, що дикі білі буйволи, яких усе ще можна зустріти біля Рунійського моря, походять від Араве, мисливця з роду валарів; у Прадавні Часи він єдиний із-поміж валарів часто приходив до Середзем'я.

Цей дивний похмурий народ, залишки людей далеких днів, звичний до жорстких холодів володінь Морґота. Ті холоди і досі сковують той край, хоча лежить він не далі, як на сто ліг північніше від Ширу. Лосоти живуть у снігу і, кажуть, можуть бігати по льоду, прив'язавши до ніг кістки, а візки у них без коліс. Переважно вони живуть — недосяжні для їхніх ворогів — на Мисі Форохель, який замикає на північному заході величезну затоку з тією самою назвою; однак вони часто розбивають табори на південних берегах затоки біля підніжжя Гір.

Так був урятований перстень Дому Ісілдура; пізніше його викупили дунадани. Кажуть, то був той перстень, який Фелаґунд із Нарґотронда дав Барагірові, а Берен повернув із великим ризиком.

То були Камені Аннумінаса й Амон-Сула. На Півночі залишився тільки Камінь Вежі Емін-Берайд неподалік від Затоки Лун. Його охороняли ельфи, і, хоча ми ніколи не знали цього, він залишався там, доки Кірдан не переніс його на борт корабля Елронда, коли той відпливав. Але нам розповідають, що цей Камінь не був схожий на інші й не пов’язаний із ними, постійно повернутий у бік Моря. Еленділ так розмістив його там, аби дивитися назад «прямим поглядом» і бачити на Заході далекий Ерессеа; та море вкрило Нуменор назавжди.