Джон Толкін: Володар Перстенів

Надалі центральним символом усієї трилогії стає саме цей перстень, те, що німці називають «Dingsymbol», конкретне уособлення чогось абстрактного, в нашому випадку — влади та сили. Цей перстень викували у прадавні часи, і він наділений власною волею. У романах трилогії на перший план виступає саме ця несамовита магічна сила персня: не власник персня вирішує та контролює плин подій, а сам перстень часто бере його в заручники, робить його рабом і слухняним знаряддям своєї темної магії. Перстень поневолює всіх своїх тимчасових володарів (а «поневолювати» й означає «позбавляти власної волі»!): з одного боку, він робить їх мало не безсмертними, всемогутніми, а з іншого — перетворює на злих, підступних і нечистих створінь. Толкінові, як і всім іншим людям англомовного світу, безперечно, був відомий влучний постулат: «Power corrupts, and absolute power corrupts absolutely» («Влада розбещує, та абсолютна влада розбещує абсолютно»). Тому найважливіша проблема всіх добрих і порядних істот Середземні полягає в тому, щоби нейтралізувати, обмежити зло, знищити цей перстень, який наділяє власника необмеженою, несамовитою нечистою силою. До всього, існує лише один-єдиний спосіб реалізувати цей задум: потрібно кинути перстень у Провалля фатуму в надрах Вогняної гори Ородруїн. Але так уже ведеться у світі, а зокрема й у Середзем’ї, що добро тісно пов’язане зі злом. Напочатку існувало тільки добро, що було первинним, але з часом частина його спотворилася, й утворилося зло. Магія головного персня контролює не лише свого власника, як про це вже сказано вище, але й інші персні, які утримують у рівновазі магічну екзистенцію світу. Недаремно трилогія відкривається віршем, що пояснює читачеві призначення всіх двадцяти перснів, точніше — дев’ятнадцяти й одного:

Тут слід звернути увагу на інтенсивну змістову навантаженість чисел три та сім: магічна трійка та сім днів сотворення світу, дев’ять — це потроєна трійка, трійка у квадраті, помножена сама на себе. Ці числа проходять крізь усе тіло трилогії, і в фінальній сцені над прірвою Ородруїну героїв знову залишається троє: Фродо, Сем і Ґолум.

Отож, знищення персня у глибинах Вогняної гори водночас означає і втрату магічної сили решти дев’ятнадцяти перснів, і кінець доби Третьої епохи Середзем’я. Перемога і тріумф добра мають і відтінок смутку, солодка чаша звитяги містить на дні ковток гіркоти.

У цій небезпечній, проте святій справі об’єднуються представники всіх добрих і порядних племен Середзем’я, причому не тільки людських: витязі різних племен, гобіти, гноми й ельфи. Під проводом чарівника Ґандалфа Сірого й Араґорна, званого Бурлакою (насправді він є спадкоємцем королівського трону), вони творять Братство Персня — прекрасну спільноту, об’єднану високою та шляхетною спільною метою. Перед кожним із них, окрім незліченної кількості інших випробувань, з’являється ще одне, найважливіше — непереборна спокуса відібрати, викрасти зачарований перстень, аби отримати змогу використовувати його магічну силу для загального добра на власний розсуд. Не дивно, що один із членів Братства, славний і могутній воїн Боромир, піддається цій спокусі, внаслідок чого й гине. Та хоча ця смерть і стає початком розпаду Братства, проте його окремі члени — хто поодинці, а хто й групами — прагнуть і далі досягти своєї великої мети — перемогти, здолати лихого чаклуна Саурона, втілення зла, що загрожує запанувати над Середзем’ям, і водночас творця Персня всевладдя, що має силу над усім і над усіма. Над усіма, та не зовсім, адже з усіх правил є винятки: вже на сторінках першої частини роману раптово виникає істота, непідвладна темним чарам персня. Це — Том Бомбадил, надзвичайно цікавий персонаж, котрий, до речі, не відображений у фільмі Джексона. Ким же він є, той Том Бомбадил? Про нього, як багато про що інше у книзі, ми можемо довідатися з віршів і пісень, якими пронизана вся трилогія:

Для гобітів Том — це такий собі deus ex machina (ще кілька разів упродовж твору цю функцію виконують орли, рятуючи Ґандалфа та несподівано приносячи перемогу у вирішальних боях): Том приходить їм на порятунок у біді. Уперше це стається у Пралісі, де підступна стара верба вже майже проковтнула двох молодих гобітів — Мері та Піпіна. Том — споконвічне втілення, віддзеркалення природи, серед якої він і живе зі своєю дружиною Золотинкою; він залишається невід’ємною складовою частиною цієї природи, і тому вона, природа, кориться йому та виконує його волю. Усе може здійснити Том — варто лише заспівати відповідну пісню. Проте він є винятковою постаттю не лише тому, що на нього не діє перстень; він єдиний і неповторний поза цим, у всьому світі Середзем’я нема нікого, і близько схожого на нього. Том не може жити серед громади, бо він ровесник самої природи, такий самий давній, мудрий і непередбачуваний, — і через це, на жаль, він не може стати і членом Братства. Та у фільмі-трилогії «Володар Перстенів», як це сказано вище, образ Тома Бомбадила все ж таки відсутній. Напевно, він зі своїм примхливим і непередбачуваним характером не вписувався в цілісність режисерської концепції Джексона, хоча загалом фільм мав позитивне враження на глядацьку аудиторію, в тому числі й українську, і можна сміливо припустити, що й самому Толкінові, якби він був сьогодні живий, ця стрічка мусила би сподобатись. Утім, за життя письменник досить скептично ставився до екранізацій та інсценізацій своїх творів… Мабуть, мусило минути кілька десятиліть, аби вже з допомогою сучасної техніки Пітер Джексон зумів створити на екрані адекватний образ Середзем’я.