Джон Толкін: Володар Перстенів

365 днів, 5 годин, 48 хвилин, 46 секунд.

У Ширі 1 р. відповідав 1601 р. Т. Е. У Брі, де 1 р. відповідав 1300 р. Т. Е., він був першим роком сторіччя.

Якщо поглянути на календар Ширу, то можна помітити, що єдиним днем, із якого не починається місяць, є п’ятниця. Так виникла приповідка про «п’ятницю першого», коли мали на увазі неіснуючий день або день, у який навряд чи могли би статися такі події, як політ свиней чи (в Ширі) ходіння дерев. Повністю вислів звучить так: «У п’ятницю 1 Літобруду».

Книга записів народжень, одружень і смертей у сім’ях роду Туків, а також таких справ, як продаж земель і різноманітних подій Ширу.

Так, у пісні Більбо (див.: Ч. 1) ми вжили суботу і неділю замість четверга та п’ятниці.

Утім, насправді єстаре Нового Літочислення відбулося раніше, ніж у Календарі Імладрісу, де воно більш-менш відповідало 6 квітня Л. Ш.

Річниця першої сурми в Ширі у 3019 р.

Їх багато у прикладах на титульній сторінці. Вони головно вживалися для голосних, а в мові квенья вважалися модифікаціями супровідних приголосних або ж коротших форм найчастіших комбінацій приголосних.

Напис на Західних ворогах Морії подає приклад способу, який використовували для письма синдарською мовою, де ступінь 6 позначав прості носові звуки, а ступінь 5 — подвоєні та довгі носові приголосні, так часто вживані в синдарській: 17 = нн, але 21 = н.

У мові квенья, де а був особливо частим звуком, його написання часто опускали взагалі. Таким чином, калма , «лампа», могла писатися як клм. Звісно, слово читалося калма , оскільки в мові квенья не могло існувати сполучення кл, а м ніколи не зустрічався в кінці слова. Буквосполучення ще могло би читатися калама , проте такого слова не було.

Придихове г в мові квенья позначали простою подовженою основою без дуги, що називалася галла — «висока». Вона могла стояти перед приголосним і вказувати на його глухість і придиховість; глухі р і л зазвичай позначалися саме так і транскрибуються через гр, гл. Пізніше 33 використовували для позначення звичайного г , а гй (його давніше значення) передавала тегта для наступного й.

Значення, вписані в (), зустрічаються лише в ельфів; * позначає кірт , уживаний лише гномами.

У ті часи в Лорієні розмовляли синдарською мовою, хоч і з «акцентом», оскільки більшість тутешніх мешканців походила з роду Лісових ельфів. Ці «акцент» і недостатнє знання синдарської ввели Фродо в оману (як зазначає ґондорський коментатор «Книги Тана»). Усі ельфійські слова, цитовані в Ч. 1, Кн. 2, Розд. 6, 7, 8, насправді синдарські, як і більшість географічних назв і власних імен. Однак Лорієн, Карас-Ґаладон, Амрот, Німродель, мабуть, походять із мови Лісових ельфів, хоча засвоєні синдарською.

З мови квенья взяті, наприклад, такі назви й імена, як Нуменор (повна форма — Нуменоре ), Еленділ, Ісілдур, Анаріон , а також усі королівські імена Ґондору , в тому числі Елессар , «Ельфійський Самоцвіт». Більшість власних імен дунаданів, як-от Араґорн, Денетор, Ґілраєн, синдарські, й найчастіше це імена ельфів чи людей, оспіваних у піснях або легендах про Першу Епоху (як-от Берен, Гурін ). Деякі імена є змішаними формами, наприклад Боромир .

Вперти з Клину, котрі повернулися до Дикого Краю, вже засвоїли загальну мову; та Смеаґол і Деаґол — це імена з мови людей із місцевостей біля Ірисної.

За винятком випадків, коли гобіти намагалися відтворити коротші мурмотіння та клич ентів; а-лалла-лалла-румба-каманда-ліндор-буруме — також не ельфійське, і це єдина збережена (імовірно, дуже недосконала) спроба представити фрагмент власне ентської мови.

Такий лінгвістичний прийом не передбачає великої подібності між роганцями та давніми українцями в культурі чи мистецтві, в озброєнні та веденні бою, хіба що в загальних рисах — через подібні життєві обставини: простіший і архаїчніший народ, що сусідить із вищою та вразливішою культурою, займає землі, які колись належали їй.

Про ці та подібні графіті, як і про іншу діяльність ентузіастів творчості Толкіна, про їхні товариства, організації, публікації, знаходимо чимало інформації в гарно виданій книжці «А Tolkien Treasury» (Philadelphia, Pennsylvania: edited by Alida Becker, Running Press, 1978).