Микол Остов - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

Слід сказати, що Ваят, сидячи серед м’яких іграшок, виглядав явно зніченим і присоромленим через свій вчинок.

Пайпер мала вирішувати швидко. Спочатку слід з’ясувати найголовніше: чи помітив хто-небудь тигра?

На щастя, здається, ніхто. Шум і галас у кімнаті наразі грав на руку Пайпер. Стереозвук телевізора, притишений буквально кілька хвилин тому, раптом став дуже гучним. Він заглушив усі інші звуки в кімнаті, і гарчання тигра теж.

А той, до речі, ішов прямісінько на Пайпер.

«От і добре», — подумала вона.

Мить — і Пайпер випростувала руки й «заморозила» кімнату. І матері, і дітлахи враз завмерли, не закінчивши своїх рухів. Рухався тільки Ваят, тішачись зі споглядання демонічного тигра і намагаючись своє задоволення приховати.

«Але це йому погано вдається», — подумала Пайпер.

— От любенький! — саркастично сказала вона Бантові. — А тепер візьми сам — і пограйся з цим котиком!

Ваят захихотів і захоплено сплеснув рученятами.

Пайпер знала, що небезпека їм не загрожує. Зрештою, Ваят уже демонстрував свою здатність протистояти всіляким проявам надприродних сил. За необхідності він міг дати нечисті таку саму гідну відсіч, як і його тітоньки-чаклунки.

Утім, тигробіс мав вигляд аж ніяк не любого друзяки. А враховуючи те, що Пайпер і досі пам’ятала про подряпину на руці від недавньої сутички з гігантським цуценям, певна обережність була б не зайвою.

Викрививши нижню губу, тигр зловісно загарчав («А у тигрів є губи?» — майнула думка в Пайпер, заступивши обмірковування загальнішої проблеми) і з рота у нього потекла тоненька цівка слини («Цікаво — а у тигра рот чи паща?»). Він рухався з точністю добре змащеного механізму, а тулуб звіра був м’язистим і пружким.

Кепські справи.

Тигробіс напружився, приготувавшись до стрибка.

«Спокійно, котику, спокійно», — угамовувала тигра Пайпер, узявшись манити його пальцем.

Тигробіс роззявив пащу, вишкіривши блискучі білі ікла, потім загарчав і перелякано позадкував.

— Стули пащеку, — наказала Пайпер, — бо вигляд у тебе не з приємних.

Легкий помах п’ясті — і тигр зник.

— Сподіваюся, що всім сьогодні у нас сподобалося, — сказала Селеста, роздаючи відвідувачам у дорогу гостинці — шоколадне печиво, приготоване власноруч.

— А як же! — підтвердила Пайпер з ентузіазмом, наче й не було історії з тигром. — Для таких заходів у вас просто прекрасний будинок.

— І то правда, — зазначила Холлі — інша відвідувачка, що саме виходила з помешкання разом із Пайпер. Вона вела за руку кумедну рудоволосу дівчинку. — Тут все так добре продумано! А моя Мелані дуже любить малювати. — І на підтвердження своїх слів вона показала кілька вже висохлих акварельних малюнків, намальованих її донькою сьогодні. — Вона — моя маленька Моне, — пояснила Холлі. — Або, радше, Монетта.

— Яка гарненька у вас дівчинка! — посміхнулася Пайпер.

— Уся в батька, — зізналася Холлі, обіймаючи свою малу і притискаючи до ніг. — То як? Уже відомо, де відбудуться збори нашого клубу наступного тижня?

Річ у тім, що всі матері по черзі влаштовували такі збори у своїх домівках.

— Ой, а я й не знаю! Мабуть, іще не вирішили, — відповіла Пайпер. Їй не хотілося, щоб її вважали неввічливою через начебто небажання продовжувати розмову, але вона мала пильнувати Ваята поки вони не покинуть оселю. Тому, побоюючись ще якогось несподіваного вияву надприродних здібностей сина, Пайпер не могла належним чином сконцентруватися на розмові інших матерів.

— Знаєте, я б з радістю влаштувала засідання наступного тижня, — сказала Холлі, люб’язно посміхаючись до Пайпер, — але я б не хотіла лізти попереду когось у цій справі…

— Та що ви! Я не маю нічого проти! — аж надто швидко погодилася Пайпер. Вона зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися, а потім додала: — Якщо хочете влаштувати засідання «Мама і я» наступного тижня — то будь ласка. Я обома руками «за»! — І Пайпер емоційно змахнула вільною рукою, бо другою вона тримала Ваята.

— А ви точно впевнені? — спитала Холлі. — Бо нам би дуже хотілося завітати до вас. Я знаю це напевне. Бо всі матусі кажуть, що…

— Будь ласка, будьте ви хазяйкою наступного тижня! — майже вигукнула Пайпер. — Річ у тім, що ми… ми якраз робимо ремонт, тому наш будинок зараз не в найкращому стані. А взагалі-то я радо організую збори у себе вдома. Але іншим разом.

Для Фібі «особисті контакти» з дописувачами виявилися справою дещо важчою, аніж вона розраховувала. Ліворуч на столі біля чашки з кавою височіла ціла купа листів. Їх було так багато, що хоч дисертацію пиши. Праворуч насувалася ще одна гора, не нижча за ту, що біля чашки з кавою. То були роздруківки, і було їх так багато, що Фібі аж стало зле від думки про те, що їй доведеться усе це переглядати.