Микол Остов - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

— Значить, ти зараз перечитаєш зібрані матеріали, потім ще раз їх переглянеш увечері? Ти встигнеш їх підготувати ще до вечері? — жваво спитала Пейдж, складаючи подумки план дій.

— Я займуся ними в першу ж чергу, чесне скаутське! — відповіла Пайпер, піднісши руку в скаутському салюті, й додала, поглянувши на годинник: — Невеличка поправка: я займуся матеріалами в другу чергу, бо за годину нам із Ваятом треба йти до клубу «Мама і я».

Пейдж кинула на Пайпер незадоволений погляд.

— Які ще там «Мама і я», Пайпер? Вчора ми збиралися полишити свій будинок на півроку! Тобі не здається, що є речі важливіші за батьківський клуб?!

— Можливо, — погодилася Пайпер. — І ось що я хочу сказати. Останнім часом наше родинне життя аж ніяк не можна було назвати спокійним. То Ваят випадково щось утне, то будинок на нас відв’яжеться по повній програмі, і цей безлад дуже погано вплинув на нас — на всіх нас. І на Ваята теж. Так, ми — відьми. Ми знаємо своє ремесло. Але ж мій син ще надто малий, щоб осягнути, що тут коїться. І я зроблю все від мене залежне, щоб допомогти Ваяту жити настільки нормальним життям, наскільки це можна дозволити — будь певна. — Пайпер замовкла, схрестивши на грудях руки. Вигляд у неї був навіть войовничіший, аніж вона розраховувала.

— Якщо це тобі хоч якось допоможе, Пейдж, я розпитаю в Старійшин про історію Холівелл Менор, поки Пайпер з Ваятом підуть до клубу, — люб’язно запропонував Лео.

Пейдж було розтулила рота, щоб заперечити, але відразу ж його стулила, вирішивши, що нехай так і буде. Лео, що сидів за кухонним столом поруч із Пайпер, легенько кивнув.

Вираз обличчя Пейдж трохи пом’якшав.

— Ти маєш рацію. Я увесь час тільки й думаю про те, як нам примирити наше відьомське єство з нашим єством звичайної людини. — Вона простягнула руку і скуйовдила ще ріденьке волоссячко на голові Ваята. — І це тим більше, коли йдеться про мого племінника. — Пейдж кинула на Пайпер щирий і співчутливий погляд. — Бажаю вам добряче повеселитися, — сказала вона.

— Вам у нас подобається? — жваво прощебетала Селеста, жінка, у помешканні якої цього разу проводилися збори клубу «Мама і я».

Зазвичай Пайпер не подобалися жінки, які цвірінчали або щебетали, але їй так приємно і затишно було зі своїм сином займатися усім тим, чим займаються звичайні люди, що у відповідь вона аж засіяла.

— Мені подобається, гадаю, що і Ваяту також. — З цими словами Пайпер кивнула на малого: той сидів на підлозі за кілька футів від них і жартома погрожував іншому малюкові м’яким іграшковим тигром.

Вона окинула поглядом ігрову кімнату — це було велике фешенебельне приміщення, яке могло б скласти конкуренцію більшості парків відпочинку. Стіни кімнати були яскраво розфарбовані, а підлогу вкривав товстий пухнастий килим. На дальній стіні висів величезний плоский телеекран, на якому з притишеним звуком демонструвалася якась передача, присвячена вихованню дітей. Селеста виявила винахідливість і творчий підхід, розділивши кімнату на дві зони: в одному кутку знаходилися блоки іграшкового будівельного конструктора, а в другому — м’які іграшки. А ще вона поставила кілька мольбертів з пензликами та акварельними фарбами — для більш «просунутих» старших дітлахів. Для Ванта і Пайпер тут був справжнісінький рай, утім, для інших відвідувачів також.

«Тут буденно і спокійно — це вже плюс», — задоволено відзначила Пайпер.

— Як ви гадаєте, чи не зарано пропонувати бутерброди? — поцікавилася вголос Селеста.

— Та що ви! — заспокійливо махнула рукою Пайпер. — Подавати бутерброди ніколи не зарано! Колись я була професійним кухарем — може вам чимось допомогти? — Прихилившись, вона по-змовницьки стишила голос і додала: — Чесно кажучи, я просто спец у приготуванні сандвічів. Коли набуваєш необхідних навичок, вони залишаються з тобою назавжди.

Селеста розсміялася.

— Та не треба, усе уже розкладено в кухні, але якщо ви бажаєте допомогти…

— Так, бажаю. Я люблю подавати їжу до столу.

— А ви не могли б працювати у мене увечері по буднім дням? — напівжартома запитала Селеста і кивнула у напрямку кухні. — Ходімо.

— Залюбки, — докинула Пайпер і рушила слідком за хазяйкою.

Саме в цю мить вона і почула гарчання тигра.

«Ти диви, — подумала вона, — дивні звуки видають малюки під час ігор».

Швидко обернувшись і оглянувши ігрову кімнату, вона відчула, що до цього звуку з джунґлів доклав руку Ваят.

— Так воно і є, — пробурмотіла вона, помітивши злобного тигра, який явно з недобрими намірами крався з кутка кімнати.