Микол Остов - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

Пайпер зітхнула і схрестила руки на грудях.

— Я вірю тобі, Пейдж. Просто я хвилююся. Холівелл Менор — це наріжний камінь нашого існування. Який би ми шлях не обрали, ми не маємо права схибити.

— Я цілковито тебе підтримую, Пайпер, повір мені, — урочисто і серйозно мовила Пейдж.

— До речі, які саме сцени ти бачила цієї ночі? — поцікавилася Фібі.

— Гм-м-м… — ретельно обдумуючи кожен побачений епізод, Пейдж почала прокручувати в голові все те «домашнє відео», яке встигла переглянути протягом минулої ночі. У її свідомості значущість спілкування з бабусею та сестрами не применшилась порівняно з першим переглядом.

— Ну, ми з бабусею готували печиво з горіховим маслом, — почала Пейдж, — і це було надзвичайно цікаво. Просто супер. Гремс навчила мене свого таємного рецепта, до якого, наскільки я зрозуміла, входив і такий компонент, як магія.

Фібі похитала головою.

— Цього просто не могло бути. Це ж особиста вигода.

— Та отож, — посміхнулася Пейдж. — Те ж саме подумала і я. Я навіть точно пам’ятаю ті слова, які бабуся при цьому сказала: «особиста вигода, особиста шмигода».

— Стоп! Саме у цьому місці давай і зробимо зупинку, — втрутилася Пайпер. — По-перше, бабуся завжди дуже обережно ставилася до особистої вигоди, а по-друге, її улюбленою стравою було не печиво з горіховим маслом, а вівсяна каша. Тому, вочевидь, це видіння виявилося проекцією якихось твоїх власних уявлень. Воно явно не має стосунку до реальності.

— А може, — зазначила Пейдж, — це послання навмисне відхилилося від реальності, щоб ми це помітили?

— Обидві теорії мають право на існування, — погодилася Фібі. — Особисто я вважаю, що ми маємо уважно розглянути всі можливі варіанти, і тільки після цього полишати цей будинок.

Пайпер нічого не відповіла, але з виразу її обличчя було видно, що вона почала приставати на цю точку зору.

Пейдж підступила до плити, де Пайпер старанно помішувала зілля.

— Можна? — запитала вона.

Пайпер кивнула, однак з деяким сумнівом на обличчі.

Швидко вхопивши миску, Пейдж піднесла її до раковини і безцеремонно вилила все зілля.

— Може, і заклинання порвемо? — запитала вона, витерши руки і поставивши порожню миску на плиту.

— Гадаю, буде досить його просто викинути, — відповіла Фібі. Зіжмакавши аркуш паперу в кульку, вона обернулася, щоб викинути його в бачок для сміття, але враз помітила, що його ніде не було.

— От чорт! І викинути нікуди! — розсердилася Фібі. — Бачок для сміття кудись подівся. Мабуть, Лео завантажив його у фургон разом із іншими речами.

— Треба йому зателефонувати! — схвильовано сказала Пейдж. — Нехай скаже перевізникам, щоб вони всі речі привезли назад у будинок — і негайно!

— Не думаю, що вони прийдуть у захват від цієї думки, — сухо зазначила Пайпер.

— Ми їм заплатимо, — відповіла Фібі. — Просто їм доведеться привезти назад те, що вони відвезли. — На її обличчі з’явилася сліпуча посмішка. — Пайпер! Не забувай про більш важливу річ — ми не повинні звідси виїжджати!

— Ой, твоя правда, — з деяким полегшенням відповіла Пайпер. — Але ж факт залишається фактом: нам знову доведеться мати справу з тим гніздом нечисті, на яке перетворився наш будинок!

Фібі з Пейдж на мить замовкли, обдумуючи те, що сказала їм Пайпер.

— Спробуймо розібратися ще раз, — похмуро почала Пайпер. — Будинок сам по собі не є лихим. Це є позитивним моментом. Лео зв’язується з перевізниками, вони привозять наші речі назад, ми розпаковуємо їх і знову залишаємося в цьому будинку — на кілька поколінь. Але ж щось таки змусило Холівелл Менор повстати проти нас, еге ж? У чому ж причина, якщо сам будинок не є лихим?

Фібі та Пейдж обмінялися безпорадними поглядами. Правда полягала в тому, що вони про це не мали ані найменшого уявлення.

— От і добре, Лео та перевізники вже повертаються, — підтвердила Пайпер, вимкнувши телефон і обернувшись до Пейдж та Фібі. — Як я і передбачала, вони були не в захваті від необхідності везти все назад. Але, як точно зазначила Фібі, ми платимо їм погодинно, тому для них це аж ніяк не кінець світу.

— Як ви думаєте, Лео здогадався про наші припущення? — стурбовано спитала Пейдж. Вона довіряла власним інстинктам, але, ураховуючи незгоду сестер, їй дуже хотілося, щоб хтось підтримав її точку зору.

Пайпер зітхнула.

— Він ще раніше зізнався мені, що йому важко буде примиритися з тією думкою, що лихим є сам будинок. Тому, гадаю, він з готовністю сприйме думку про те, що лихим є не сам будинок, а та сила, що ним заволоділа. І не тільки з готовністю, а й з радістю. Якщо чесно, то, мабуть, він не менше нашого зрадіє звістці про те, що нам не треба переїжджати.