Ли Бардуго - Королівство шахраїв

— Знайдіть стілець, — скомандувала Женя, — і прихопіть мій набір інструментів із зали з головним басейном. Він важкий. Знайдете його біля рушників.

— Ви взяли із собою набір інструментів? — перепитав Вілан.

— Так порадила сулійка, — пояснила Женя і вигнала хлопців виконувати своє завдання.

— Така ж деспотична, як Зоя, — буркнув Джаспер, коли їх із Віланом змусили піти.

— Але чую я значно краще! — крикнула їм навздогін дівчина.

Джаспер приніс скриньку, яка стояла неподалік від головного басейну. Вона була виготовлена у формі невеличкої шафки, і подвійні дверцята застібалися вигадливою золотою пряжкою. Коли хлопці повернулися до глиняної кімнати, Женя знаком наказала Віланові сісти біля вікна, де було краще освітлення. Вона взяла крамарика за підборіддя й повертала його обличчя у всі боки.

Джаспер опустив її набір інструментів.

— Що ви шукаєте? — поцікавився він.

— Шви.

— Шви?

— Байдуже, як гарно попрацював Краяльник, якщо придивитися, можна побачити шви — місця, де щось закінчується й починається щось інше. Я шукаю прикмети первісної структури. Портрет допомагає.

— Не знаю, чому я так нервуюся, — зізнався Вілан.

— Тому що вона може все зіпсувати і ти матимеш вигляд куниці з кучерями?

Женя вигнула вогняно-руду брову.

— А може, полівки.

— Не смішно, — буркнув Вілан. Він так міцно зчепив руки на колінах, що кісточки перетворилися на білі зірочки.

— Гаразд, — підсумувала Женя. — Я можу спробувати, але нічого не обіцяю. Нінина робота майже бездоганна. На щастя, я теж.

Джаспер посміхнувся.

— Ви нагадуєте мені її.

— Думаю, ти хотів сказати, що вона нагадує тобі мене.

Женя взялася розпаковувати свій набір. Він був значно вигадливішим за той, який бачив Джаспер, коли ним користувалася Ніна. Там були капсули з фарбою, горщики з кольоровими порошками й кілька рядів скляних контейнерів із чимось, що нагадувало прозорі гелі.

— Це клітини, — пояснила Женя. — Для такої роботи, як ця, мені знадобляться людські тканини.

— Абсолютно не огидно, — саркастично відгукнувся Джаспер.

— Могло бути гірше, — запевнила дівчина. — Я знала жінку, яка мастила обличчя плацентою кита, сподіваючись здаватися молодшою. А про те, до чого вона вдавалася з мавпячою слиною, я взагалі мовчу.

— «Людські тканини» звучить чудово, — виправився Джаспер.

— І я так думаю.

Дівчина засукала рукави, і Джаспер побачив, що рубці на її обличчі починаються на долонях і тягнуться вгору руками. Він навіть уявити не міг, що це за зброя може так зіпсувати плоть.

— Ти витріщаєшся, — сказала дівчина, не обертаючись до нього.

Джаспер підскочив, щоки запалали вогнем.

— Вибачте.

— Усе гаразд. Людям подобається дивитися. Ну, не завжди. Коли на мене напали вперше, ніхто не хотів на мене дивитися.

Джаспер чув, що її катували під час Равканської громадянської війни, але це була не та тема, на яку можна ввічливо поспілкуватися.

— Тепер я не знаю, куди дивитися, — зізнався він.

— Дивися, куди хочеш. Лише поводься тихенько, щоб я не перетворила цього бідолашного хлопчика на бридку мішанину. — Вона розреготалася, побачивши нажаханий Віланів вигляд. — Жартую. Але не ворушися. Це повільна робота, і тобі доведеться побути терплячим.

Вона мала рацію. Робота просувалася так повільно, що Джаспер не був певен, що щось узагалі відбувається. Женя клала пальці Віланові під очі чи на повіки, а потім ступала крок назад і вивчала те, що зробила, хоча, наскільки бачив Джаспер, вона не зробила нічого. Потім вона тягнулася до одного зі скляних контейнерів чи пляшечок, брала щось пучками пальців, знову торкалася Віланового обличчя і відступала на крок. Джасперова увага розсіялася. Він обійшов кімнату, запхав палець у глину, пошкодував про це, вирушив на пошуки рушника. Але, коли подивився на Вілана з трохи більшої відстані, помітив, що щось змінилося.

— Це працює! — вигукнув він.

Женя кинула на нього холодний погляд.

— Авжеж, працює.

Час від часу Краяльниця зупинялася, потягалася й давала Віланові дзеркальце, аби він міг порадити, що мало такий чи не такий вигляд. За годину Віланові райдужні оболонки перетворилися із золотих на блакитні, а також змінилася форма очей.

— Його чоло має бути вужчим, — підказав Джаспер, зазираючи Жені через плече. — Зовсім трошечки. І вії були довшими.

— Я не знав, що ти звертав увагу, — пробурмотів Вілан.

Джаспер вишкірився.

— Я звертав увагу.

— Ох, чудово, він шаріється, — зауважила Женя. — Чудово для кровообігу.