Ли Бардуго - Королівство шахраїв

— Це твоя відповідь на будь-яке запитання.

— Ти жалієшся? — не зрозуміла Інеж.

— Я називаю одну з причин, чому обожнюю тебе.

Вони взялися за руки й вирушили на пошуки Кольма, але Ніна покусувала нижню губу. Вона звикла, що Матаяс критикує її країну, та почути таке з уст Інеж, здогадався Джаспер, було болючіше. Стрілець хотів сказати Ніні, що можна любити когось і однаково бачити його недоліки. Принаймні Джаспер сподівався, що це правда, інакше йому гаплик.

Коли вони розділилися, щоб підготуватися до зустрічі з равканцями, Джаспер вийшов у коридор за Віланом.

— Агов.

Крамарик не зупинився.

Джаспер обігнав його й перегородив шлях, крокуючи задки.

— Послухай, те, що було з Кувеєм, нічого не означає. — Він спробував іще раз: — Не було нічого з Кувеєм.

— Ти не мусиш мені нічого пояснювати. Це я вас перервав.

— Ні, не перервав! Кувей сидів за піаніно. Цю помилку можна зрозуміти.

Вілан рвучко зупинився.

— Ти думав, що це я?

— Так! — зрадів Джаспер. — Розумієш? Просто велике непоро...

Віланові золоті очі зблиснули.

— Ти справді не можеш нас розрізнити?

— Я... тобто, зазвичай можу, але...

— Ми геть не схожі, — роздратовано урвав його Вілан. — Він навіть не такий вправний у науці! Половина його записників заповнена карлючками. Здебільшого це твої портрети. І вони теж невдалі.

— Правда? Він малює мене?

Вілан закотив очі.

— Забудь про це. Ти можеш цілуватися, з ким захочеш, Джаспере.

— Я так і роблю. Так регулярно, як тільки вдається.

— То в чому проблема?

— Жодної проблеми, я просто хотів віддати тобі це.

Стрілець поклав Віланові в руку невеличке овальне полотно.

— Я прихопив його, коли ми були у Святій Гільді. Подумав, що може знадобитися, якщо Женя спробує повернути тобі твоє колишнє крам арикове «я».

Вілан витріщився на полотно.

— Це моя мати намалювала?

— Цей портрет був у кімнаті з її творами.

Картина була маленька й без рами, та й пасувала б лише до мініатюрної: на портреті Вілан був дитиною приблизно восьмирічного віку. Він торкнувся пальцями кутика картини.

— Таким вона мене пам’ятає. Мати ніколи не бачила мене дорослим. — Хлопчик насупився. — Портрет такий старий. Не знаю, чи допоможе він.

— Однаково на ньому ти, — запевнив Джаспер. — Ті ж кучері. Та сама невеличка занепокоєна зморшка між бровами.

— І ти взяв його, бо подумав, що він може знадобитися?

— Кажу тобі, мені подобається твоя дурнувата пика.

Вілан нахилив голову й запхав портрет до кишені.

— Дякую.

— Пусте. — Джаспер повагався. — Якщо ти прямуєш до лазні, я можу піти з тобою. Якщо хочеш.

Вілан схвильовано кивнув.

— Залюбки.

Джасперів новий бадьорий настрій протримався цілу дорогу до ліфта, але, коли вони приєдналися до Каза і спустилися на третій поверх, стрільцеві нерви затремтіли. Можливо, вони йдуть у пастку, а Каз був у не зовсім вдалій формі для бійки.

Якась Джасперова частина сподівалася, що равканці не погодяться на цей божевільний план. Тоді Каз опиниться в глухому куті, і, навіть якщо всі вони скінчать у Пекельних Воротах або теліпатимуться на шибеницях, його батько принаймні матиме нагоду втекти неушкодженим. Кольм провів чимало годин із Казом та Ніною, намагаючись вивчити свою роль, репетируючи різноманітні сценарії, витримуючи їхні нескінченні запитання й без нарікань вивчаючи слабкі місця. Джасперів батько був не надто талановитим актором і брехав приблизно так само вправно, як його син танцював балет. Але з ним буде Ніна, а це вже щось.

Двері ліфта відчинилися, і вони вийшли до іншого просторого багряно-білого коридору, почули, як десь тече вода, і пішли на звук до кімнати з великим круглим басейном у центрі, оточеним колонадою арок. Крізь них Джаспер побачив іще кілька басейнів і водоспадів, печер та альковів; усі тверді поверхні були викладені мерехтливим кахлем кольору індиго. Ну, до цього Джаспер міг призвичаїтися: басейни з водою, що парує, фонтани, що танцюють і базікають, як гості на вечірці, висяться стоси пухнастих рушників, солодко пахне милом. Такі місця, як це, пасували до Бочки, де їх могли належним чином оцінити, а не до самісінького серця фінансового району.

Їм казали, що вони зустрінуться лише з двома членами Тріумвірату, але біля басейну стояло троє людей. Джаспер знав, що одноока дівчина в червоно-синій кефті мусить бути Женя Сафіна, а отже, приголомшливо розкішна панянка з густим водоспадом чорного, як воронове крило, волосся була Зоя Назяленскі. Їх супроводжував двадцятирічний на вигляд юнак із лисячим обличчям, убраний у сюртук кольору морської хвилі та коричневі шкіряні рукавички; з його стегон звисав вражаючий набір револьверів. Якщо ці люди були тим, що могла запропонувати Равка, можливо, Джасперові слід було подумати, чи не навідатися туди.