Ли Бардуго - Королівство шахраїв

— Ми казали гришникам приходити поодинці.

— Боюся, це неможливо, — озвався молодик. — Попри те що Зоя — це, звісно ж, сила, яку доконечно брати до уваги, надзвичайні Женині таланти непридатні для фізичного протистояння. З іншого боку, я чудово підходжу для всіх видів протистояння, хоча особливо полюбляю саме фізичне.

Казові очі звузилися.

— Штурмгонд.

— Він мене знає! — зрадів хлопець і підштовхнув Женю ліктем. — Казав тобі, я — знаменитість.

Зоя роздратовано зітхнула.

— Дякую. Тепер він буде вдвічі нестерпнішим.

— Штурмгонд уповноважений вести переговори від імені равканського престолу.

— Пірат? — перепитав Джаспер.

— Корсар, — виправив його Штурмгонд. — Ви не можете сподіватися, що король особисто візьме участь у такому аукціоні.

— Чому ні?

— Тому що він може програти. А коли король програє, це видається дуже поганим.

Джаспер навіть повірити не міг, що розмовляє із самим Штурмгондом.

Корсар був легенда. Діючи від імені равканців, він подолав незліченну кількість блокад, і подейкували, що...

— У вас справді є летючий корабель? — ляпнув Джаспер.

— Ні.

— А-а-а.

— У мене їх кілька.

— Заберіть мене із собою.

Каз і близько не видавався таким задоволеним.

— Король Равки дозволяє вам вести переговори щодо державних справ замість нього? — перепитав він скептично.

— Подекуди, — погодився Штурмгонд. — Особливо якщо до справи залучені такі благородні особи. У вас погана репутація, пане Бреккер.

— У вас теж.

— Досить чесно. Тож скажімо, що ми обидва заслужили право, щоб наші імена обговорювалися в найгірших колах. Король не хоче сліпо втягнути Равку у вашу чергову махінацію. У Ніниній записці стверджується, що Кувей Юл-Бо перебуває у вас. Мені потрібні підтвердження цього факту й деталі вашого плану.

— Гаразд, — погодився Каз. — Обговорімо це в солярії. Я б не хотів пітніти в костюмі. — Коли всі рушили за ними, Бреккер зупинився й озирнувся через плече. — Лише я й корсар.

Зоя відкинула з очей свою розкішну чорну гриву і сказала:

— Ми — Тріумвірат. І не слухаємося наказів керчинських вуличних щурів із сумнівними стрижками.

— Я можу повторити із запитальною інтонацією, якщо це пригладить ваше пір’ячко, — озвався Каз.

— Ти нахабний...

— Зоє, — тихо попередив Штурмгонд, — не налаштовуймо проти нас наших нових друзів, перш ніж вони хоча б матимуть нагоду нас зрадити. Ведіть мене, пане Бреккер.

— Казе, — втрутився Вілан. — Чи не міг би ти...

— Домовляйся сам, крамарику. Уже час тобі навчитися. — Каз зі Штурмгондом зникли в коридорах.

Коли їхні кроки стихли, запала тиша. Вілан прокашлявся, і цей звук відбився від стін викладеної синім кахлем кімнати й пострибав, наче випущене до загону весняне лоша. На Жениному обличчі з’явився здивований вираз.

Зоя схрестила руки на грудях.

— Ну?

— Мем... — спробував Вілан. — Пані Женю...

Женя посміхнулася, шрами в кутиках рота напнулися.

— Ох, він справді милий.

— Ти завжди полюбляєш безпритульних, — похмуро зауважила Зоя.

— Ти той хлопчик, якого Ніна перекраяла, щоб став схожим на Кувея, — здогадалася Женя. — І ти хочеш, щоб я спробувала виправити зроблене нею?

— Так, — видихнув Вілан, вклавши в одне слово всі свої сподівання. — Але в мене немає нічого, щоб розрахуватися.

Женя закотила своє бурштинове око.

— Чому керченці так зациклені на грошах?

— Каже жінка зі збанкрутілої країни, — пробурмотів Джаспер.

— Це ще що таке? — Зоя зблиснула очима.

— Нічого, — запевнив Джаспер. — Кажу лише, що Керч — морально збанкрутіла країна.

Зоя зміряла стрільця поглядом, наче замислилася, чи не штовхнути його в басейн і не зварити живцем.

— Якщо хочеш марнувати свій час і талант на цих негідників, будь ласка. Святі знають, завжди є можливість для вдосконалення.

— Зоє...

— Я збираюся знайти якусь темну кімнату з глибоким басейном і спробувати хоч трохи змити із себе цю країну.

— Не втопися! — гукнула Женя, коли Зоя похапцем рвонула з кімнати, а потім додала змовницьким тоном: — Можливо, вона таки втопиться просто на зло мені. — Дівчина кинула на Вілана оцінювальний погляд. — Це буде складно. Якби я знала тебе до змін...

— Ось, — нетерпляче урвав її Вілан. — У мене є портрет. Він старий, але...

Женя забрала в нього мініатюру.

— Гм-м-м, — озвалася вона. — Нумо знайдемо краще освітлення.

Вони навпомацки проклали собі шлях серед устаткування, засуваючи голови до кімнат, де стояли грязьові ванни та ванни з молоком, одна нагріта кімната була вся зроблена з нефриту. Нарешті вони вмостилися в прохолодному білому приміщенні, де біля однієї стіни стояла ванна з глиною, яка дивно пахла, а вздовж іншої тягнулися вікна.