Клэр Норт: Крадій

— Їдь поїздом, французе! — радить один, недбало перекидаючи через борт барильця зі срібною рибою. — Тобі сподобається поїзд!

— Я хочу поплисти човном.

— Чому? Це буде довше, а ти, схоже, поспішаєш.

— Мені річка подобається.

— Їдь поїздом, французе! Для тебе це набагато краще!

Спіймавши облизня, він дивиться на годинник.

Двадцять на першу.

Щоб він зробив, якби був Абгіком Лі?

Він би обов'язково обшукав готель, сподіваючись захопити Ремі зненацька. Але також він відправив би фігур на вокзал, встановив патрулі на дорогах, встановив кордон навколо Ратанакосіну та обов’язково — неодмінно — надіслав би фігур до берега річки. Можливо, не так багато, як до поїздів, але достатньо, щоб його помітили. Скільки для цього потрібно часу? Якщо йому пощастило, Абгік послав замало людей, щоб схопити його відразу; а що як ні? А що як в Абгіка такі хороші карти, що кожна його фігура — майстер муай боран, кожний — убивця?

Він глянув уздовж берега та не побачив нікого очевидного, ніхто не дивився на нього надто прискіпливо, надто довго, але ж тут, на цьому березі, серед бочок і ящиків, серед торгів і незгод, тут він впадає в очі найсильніше. Бідолашний Ремі Берк, найпомітніша людина в усьому Таїланді.

(Він дивиться й не бачить, але це не означає, що його ворогів тут досі немає, бо... Онде! Ми помічаємо жінку, за яку його погляд не зачепився, її волосся синьо-чорне, очі сміються, нібито з дурних розваг дітей, що штовхають патиками вздовж причалу краба, який досі ворушиться; але вона продала свою душу Дому Ігор, коли їй було лише чотирнадцять, обміняла свою свободу на життя свого немовля, а тепер є фігурою в чужій руці.

Вона всміхається дитячій забавці, відвертається від берега та шле худорлявого хлопчика на велосипеді до вокзалу, щоб той покликав чоловіків.)

Один човняр розвантажує бочки з досі живими зміями. Він зібрав їх у болотах на сході, величезну сплутану масу червоних, чорних, коричневих і зелених, що клацають одна на одну щелепами, коли їх підіймають гаком на кінці жердини. Його чотирирічна дочка сидить на носу його баржі та грає зі змією, що дуже вподобала, як гнеться зап'ястя дівчинки, але зрештою десятирічний (уже дорослий) брат хапає її за роззявлену пащу та кидає до решти змій, приречених на кулінарну або медичну долю.

На пірсі торгується дружина. Її руки злегка поцятковані десятком укусів змій, від яких вона відмахується, наче від мух. Її одяг не стільки надітий, скільки обгорнутий навколо неї; великі витки тканини вицвілого синього та коричневого кольорів намотані навколо її грудей, поясу, голови, ніг, і ми, можливо, на мить співчуваємо чоловікові, якого хльостає її язик, такий само гострий, як зуби її товару.

— Ні! — заявляє вона. — Ні, ні! Плати як домовлялися, або ми іншого клієнта знайдемо!

— Кого ви знайдете? — вимагає покупець. — Ну кого ви знайдете? Це гірший товар!

— Він не гірший, а саме такий, як домовлялися; плати, як домовлялися...

Поки вони сперечаються, Ремі оглядає човен. Стає навколішки біля корми та усміхається хлопчикові, що позирає на нього, як чоловік.

— Ви припливли по Чаопхраї? — лагідно питає він.

Хлопчик киває; плечі розправлені, груди вперед — маленький воїн.

— Знаєш Накхон Саван?

— Агов! Хочеш купити змій? — вперед ступає батько, і човен хитається. — Можу продати змій — добре їсти, добре для серця, добре, щоб чоловіком бути! Грошима займається моя дружина.

— Ви пливете на північ? — питає Ремі. — До Накхона?

— Так, на північ, але не до кінця. Там люди не дуже добрі.

— Але ж за місто?

— Так. Хочеш з нами?

— Хочу.

Чоловік облизує зсередини губи, оглядає Ремі.

— Я поговорю з дружиною, — каже він.

— А можемо відразу відправитися?

— Коли змій вивантажимо!

Дружина приходить швидко; крихітна жінка, що залякує всіх навколо, дивиться в очі Ремі.

— Куди тобі треба? — відразу питає вона тайською, наче з кулемета стріляє.

— На північ. За місто.

— Навіщо?

— Скажу чесно, мадам. Я побився об заклад, а тепер мушу тікати.

Вона довго та повільно втягує ротом повітря, цокає язиком, дивиться на своїх дітей, на чоловіка, на повну бочку змій.

— П'ять батів!

Везіння — справжнє везіння! Він, можливо, заплатить у сто разів більше, ніж у нормальній ситуації, але ж його ситуація не нормальна.

— Три бати.

— П'ять!

— Три, мадам. Є багато човнів, що готові відвезти мене далі за три.

Її голодний до вигоди погляд блукає по причалах, оцінює потенційних конкурентів.