Джон Толкин - Повернення короля

Ширяни запровадили в календарі одне власне невеличке нововведення (поступово його перейняли й у Брі), що набуло назви «ширської реформи». Гобіти вважали недоречним і незручним щорічний зсув назв днів тижня залежно від дати. Тож у часи Ісенґріма II було домовлено, що непарний день, який і порушує послідовність, не матиме власного місця в тижні. Відтоді День Середріччя (і черезлітень) визначали тільки за цією назвою, бо він не належав до жодного тижня (дивись тут: ч. 1, с. 223). Унаслідок цієї реформи рік завжди розпочинався з Першого Дня тижня і завершувався в Останній День; та сама дата будь-якого року відповідала тому самому дню тижня в усі роки, відтак ширяни вже не завдавали собі клопоту зі зазначанням днів тижня в листах чи у щоденниках [64] . Це виявилося дуже зручним для домашнього вжитку, та геть не таким зручним, коли гобітам доводилося подорожувати куди-небудь далі, ніж до Брі.

І в заувагах угорі, й у тексті розповіді перекладач послуговувався сучасними назвами місяців і днів тижня, хоча, звісно, ні ельдари, ні дунедайни, ні гобіти насправді так не робили. Гадаю, що переклад вестронських назв є визначальним для того, щоб уникнути плутанини, тоді як наші уявлення про пори року більш-менш збігаються з уявленнями цих народів чи принаймні з уявленнями ширян. Якщо, однак, припустити, що День Середріччя задумано так, що він майже точно відповідає дню літнього сонцестояння, то виявиться, що ширське датування приблизно на десять днів випереджає наше і наш день Новоріччя припадає в Ширі приблизно на 9 січня.

У вестроні було здебільшого збережено квенійські назви місяців, адже й нині, приміром, багато мов зазвичай послуговуються латинськими назвами. Квенійські назви місяців звучали так: нарвіньє, неніме, суліме, вірессе, лотессе, наріє, керміє, уріме, яванніє, нарквеліє, гісіме, рінґаре . А синдарською (нею послуговувалися тільки дунедайни) місяці називались ось як: нарвайн, нінуї, ґверон, ґвіріт, лотрон, норуї, кервет, уруї, йваннет, нарбелет, гітуї, ґірітрон .

Проте, даючи назви місяцям, гобіти зі Ширу та з Брі трохи відступили від вестронської традиції, надавши перевагу власним застарілим місцевим назвам, які вони ще в сиву давнину перейняли від людей із долин Андуїну: принаймні подібні назви побутували й у Долі, й у Рогані (порівняй зауваги щодо мов тут: ч. З, с. 503-504, 511, 512). Значення цих назв, що їх створили люди, гобіти почасти давно забули, навіть якщо спершу ці значення й були їм відомі: відтак канули в забуття і певні форми цих назв, а тому, приміром, найпоширенішим закінченням назви місяця став суфікс – -ень – літень .

Ширські назви місяців наведено в Календарі. Проте слід зазначити, що назву сонцень вони зазвичай вимовляли, а часом і писали, як сонень; триміст часто писали як триміх (архаїчна форма – тримміх ); хляпень вимовляли як вляпень або й ляпень . У Брі назви місяців відрізнялися від ширських: вогневик, сонцень, поворотень, лукавець, триміст, літень, літодні, медень, шлюбень, жнивець, зимень, плутень і різдвян. Назви вогневик, плутень і різдвян побутували й у Східній Чверті [65] .

Своє поняття тижня гобіти запозичили в дунедайнів, тож за назви днів гобітам правили переклади тих назв, які були звичними у стародавньому північному королівстві та водночас походили від назв ельдарських. У шестиденному ельдарському тижні дні було присвячено чи названо на честь зірок, Сонця, Місяця, Двох Дерев, небес і валарів або ж Сил у такому порядку, що останній день був найважливішим у тижні. Ось ці назви мовою квенья: еленья, анар’я, ісилья, алдуя, менелья, валанья (чи таріон ); і синдарською: орґіліон, оранор, орітіл, орґаладад, орменел, орбелайн (або родин ).

Нуменорці зберегли присвяти і порядок, але змінили назву четвертого дня на альдеа ( орґалад ), згадуючи лише одне Біле Дерево – те, нащадком якого вважався Німлот – дерево, що росло у Дворі Короля. До того ж, тому що їм був потрібен сьомий день і вони були вправні мореплавці, нуменорці запровадили «морський день» – еаренья ( ораерон ) – після дня небес.

Гобіти і собі перейняли таку структуру тижня, проте значення перекладених назв незабаром було забуто або ж на них перестали звертати увагу, тож гобітські форми значно спростились, особливо в повсякденному мовленні. Перший переклад нуменорських назв було здійснено, ймовірно, більш як за дві тисячі років до кінця Третьої Епохи, коли тиждень дунедайнів (цю властивість їхнього літочислення найперше пристосовували до своїх потреб чужинські народи) перейняли люди на Півночі. Як і з назвами місяців, серед гобітів прижилися їхні переклади, хоч усюди, де був поширений вестрон, населення послуговувалося квенійськими назвами.