Робин Хобб - Учень убивці

Я схопив Регала за горлянку, доки він тягнув мене до краю. Але він з легкістю струсив мене.

— Бувай, бастарде, — спокійно промовив він. — Пробач за мій поспіх, але ти й так мене затримав. Треба швидше одягатися, інакше запізнюся на весілля.

Регал вкинув мене у ванну.

Я не діставав ногами до дна купальні. Вона була розрахована на високих ч’юрдів, щоб вони могли зайти по шию. Вода обпікала тіло. Я задихався і тонув, але примудрився мляво відштовхнутися від дна й випірнути.

— Барріче! — я витратив повітря на вигук до того, хто не міг мені допомогти, і знову занурився під воду. Руки і ноги не працювали злагоджено. Я вдарився об стіну і знову пішов на дно, перед тим як випірнути і вдихнути повітря. Від гарячої води мої м’язи обм’якли ще більше. Гадаю, я потонув би навіть тоді, якби тут було води по коліно.

Я перестав рахувати, скільки разів випливав на поверхню, аби вдихнути. Я не міг схопитися за гладку стіну з шліфованого каменю своїми кволими руками, а мої ребра пронизував різкий біль, коли я робив глибокий вдих. Сила покидала мене; натомість я ставав байдужим. Так тепло і глибоко. «Втопили, як цуценя», — подумав я. Мене охоплювала темрява. Хтось запитав: «Хлопчику?» І знову стало темно.

Як тут багато гарячої води; як тут глибоко. Я тепер не міг намацати дна, не кажучи вже про стіни. Я мляво борсався, але нічого не відбувалося. Я не тонув і не випірнав. «Безглуздо боротися за своє життя; вже нема чого захищати. Тому зруйнуй свої стіни; можливо, ти зробиш останню послугу своєму королю», — подумав я. Отже, стіни мого світу упали, і я полетів, як випущена стріла. Гален мав рацію: Скілл не має відстані. Взагалі. Оленячий замок був зовсім поряд. «Шрюде!» — закричав я у відчаї. Але король був зайнятий іншими справами. Він був закритий для мене, відгороджений стінами, хоч я й намагався до нього достукатись. Тут допомоги я не дістану.

Душа покидала моє тіло, і ця ниточка от-от обірветься. Остання спроба. «Веріті! Веріті!» — закричав я і знайшов його. Я намагався достукатись до нього, але не мав за що вхопитися. Веріті був десь в іншому місці й відкритий для іншого, але не для мене. «Веріті!» — волав я, захлинаючись у відчаї. Раптом я відчув, наче мене схопила пара сильних рук під час того, як дерся слизькою скелею. Вони міцно обійняли мене й витягли звідти.

«Чівелрі! Та ні, не може бути. Це хлопець! Фітце?»

«То ваша уява, мій принце. Там нікого немає. Будь ласка, зосередьтеся». — Гален спокійно відштовхував мене, діючи, як підступна отрута. Я не міг йому протистояти, бо він був дуже сильний.

«Фітце?» — невпевнено перепитав Веріті, бо я ставав слабкішим.

Не знаю звідки, але я знайшов силу. Мені тепер більше нічого не заважало, і я став сильним. Я вчепився у Веріті, як сокіл на зап’ясті. Я був з ним і бачив усе, що перебувало перед очима у Веріті: прибрана тронна зала, Книга Подій на великому столі. Вона розгорнута для засвідчення одруження Веріті. Навколо нього стоять почесні гості у найкращому вбранні та найдорожчих прикрасах. Їх було запрошено як свідків того, що Веріті бачить присягу своєї нареченої очима Августа. Гален, який мав би давати свою силу як людина короля, стояв збоку і трохи позаду. Він тримався напоготові, щоб висушити Веріті. Шрюд сидів на троні у своїй мантії та з короною на голові й нічого не підозрював. Його навички володіння Скіллом стерлися вже давно, бо він ними не користався, але гордість заважала йому це визнати.

Очима Августа я побачив нечіткий образ Кеттрікен, яка стояла на помості перед своїми людьми, бліда, як віск. Вона тихо й невимушено розповідала, що вчора вночі Раріск врешті-решт помер від поранення, яке дістав на Крижаних полях. Вона сподівалася вшанувати його пам’ять, присягнувши королю-в-очікуванні Шістьох герцогств, бо на це була воля її брата. Принцеса повернулася обличчям до Регала.

В Оленячому замку Гален поклав свою кігтисту лапу на плече Веріті.

Я вдерся у його зв’язок з принцом і відштовхнув його. «Стережись Галена, Веріті. Стережись зрадника, який прийшов, щоб тебе висушити. Не відкривайся для нього».

Гален ще міцніше вчепився йому в плече, і несподівано це все обернулось на якийсь вир, що намагався висмоктати з Веріті все, спустошити його. Залишилось не так багато. Його Скілл став сильнішим, бо Веріті дозволив йому так швидко взяти в себе чимало сили. Інший би приберіг частину її, щоби врятуватися. Але Веріті щодня бездумно витрачав її, відганяючи червоні кораблі від наших берегів, тому сили для церемонії зосталося зовсім мало, а Гален зараз поглинав її, стаючи все сильнішим. Я вчепився у Веріті, відчайдушно намагаючись зберегти його силу. «Веріті! — закричав я. — Мій принце». Я відчув, як він на мить зібрався з силами, але його очі почали затуманюватись. Я відчув його тривогу, бо він зів’яв і вхопився за стіл. Підступний Гален не відпускав його, але схилився над принцом, коли той опустився на одне коліно, і запопадливо бурмотів: