Робин Хобб - Учень убивці

— Я ж не дурень.

— Можу посперечатися. Ну, добре. Тоді я сам.

Ч’юрд добре замаскувався в клубах пари, а його кроки приглушив шум води. Він був вищий за Барріча, і коли той повертався, то ч’юрд уже замахувався палицею. Якби Барріч не тримав мене, то ухилився б від удару. Барріч відхилив голову, але ч’юрд ударив його по ній з жахливим різким звуком, як сокира, що рубає дерево. Барріч упав, і я разом з ним, наполовину опинившись в одній з менших ванн з водою, яка мало не кипіла. Мені вдалося викотитися з неї, але я не зміг встати: ноги не слухалися. Біля мене нерухомо лежав Барріч. Я простягнув руку до нього, але не зміг торкнутися.

Регал встав і вказав на Барріча, звертаючись до ч’юрда:

— Мертвий?

Ч’юрд кóпнув Барріча й кивнув.

— Чудово. — Регал зрадів. — Відтягни його назад за оту глибоку ванну в кутку. Потім вільний.

Затим він звернувся до мене:

— Сюди, певно, до закінчення церемонії не прийде жодна душа: всі поринули в боротьбу за найкраще місце. А в тому кутку… ну, ледве чи його знайдуть раніше за тебе.

Я не міг нічого відповісти. Ч’юрд нахилився і взяв Барріча за щиколотки. Доки він його відтягував, копиця його чорного волосся залишала криваву смугу на плитці. Моя кров закипіла від ненависті, відчаю та дії отрути; голова закрутилась. Всередині в мене з’явився холоднокровний задум, але потім зник. Я вже не сподівався вижити. Але то байдуже. Для мене головне — попередити Веріті й помститися за Барріча. У мене не було жодних планів, зброї та можливостей. Як порадив би Чейд, варто тягнути час. Чим довше так протягнеш, тим більша ймовірність, що з’явиться якась можливість. Треба його затримати. Може, хтось прийде перевірити, чому принц не одягається до весілля. Може, ще хтось захоче сходити до лазні перед церемонією. Треба якось відвернути його увагу.

— Принцеса… — почав я.

— Це не проблема, — перебив Регал. — Принцеса не пробачала Барріча, тільки тебе. Те, що я зробив з ним, — лише моя справа. Він зрадник, і він за це заплатив. Чоловік, який позбувся його, дуже любив свого принца Раріска, тому він не заперечував.

Ч’юрд покинув лазню, навіть не обернувшись. Я кволо шкрябав слизьку плитку, але не знайшов, за що зачепитись. У цей час Регал ретельно витирався. Коли ч’юрд вийшов, він став біля мене.

— Хіба ти не гукатимеш на допомогу? — весело запитав він.

Я перевів подих і відігнав свій страх, зібравши все своє презирство до Регала.

— А кого? Хто мене почує в такому шумі?

— А, бережеш сили. Мудро, хоч і безглуздо.

— Гадаєш, Кеттрікен нічого не довідається?

— Вона лише дізнається, що ти пішов у лазню, а у твоєму стані це дуже нерозважливо. Посковзнувся й упав у окріп. Який сором!

— Регале, це безумство. Скільки людей ти зможеш убити? Як ти поясниш смерть Барріча?

— Щодо твого першого питання: небагато, якщо це маленькі люди. — З цими словами він нахилився, схопив мене за сорочку й потягнув.

Я кволо відбивався, як риба, яку витягли з води.

— А на друге питання я відповім так само. Ти думаєш, хтось стане зчиняти галас через мертвого конюха? Ти поводишся, як самозакоханий селюк, і гадаєш, що всі слуги такі.

Він недбало швиргонув мене на Барріча. Його тіло ще не встигло охолонути. Барріч безпорадно лежав на животі. Кров на плитці навколо його обличчя вже почала засихати, але ніс досі кровив. На його губах з’явилася кривава бульбашка, яка луснула з легким свистом. Він досі був живий. Я посунувся, щоб приховати це від Регала. Якщо виживу, то у Барріча теж є шанс.

Регал нічого не помітив. Він зняв мої чоботи й відставив їх.

— Бачиш, бастарде, — сказав він і зробив паузу, щоб набрати повітря. — Жорстокі люди живуть за своїми правилами. Так мене вчила мати. Всі бояться людей, які ніколи не задумуються про наслідки. Треба поводитися так, наче з тобою нічого не може трапитись, і ніхто не наважиться тебе зачепити. Дивись: через твою смерть дехто розгнівається. Але чи буде цього достатньо, щоби вплинути на безпеку Шістьох герцогств? Гадаю, що ні. Окрім того, твою смерть буде затьмарено іншими речами. Треба бути дурнем, аби не скористатися такою можливістю позбутися тебе.

Регал поводився збіса спокійно і зверхньо. Я опирався, але він був напрочуд сильним, попри його розгульний спосіб життя. Я відчув себе кошеням, коли він витрусив мене із сорочки, акуратно склав мій одяг збоку.

— Не конче вигадувати занадто складні відмовки. Якщо я завзято доводитиму свою непричетність, люди запідозрять, що я в цьому зацікавлений. Це приверне їхню увагу. Тому я просто скажу, що нічого не знаю. Мій слуга бачив, як ви зайшли з Баррічем уже після того, як я покинув лазню. А я пішов сварити Августа за те, що він не покликав вас, аби вибачити тебе, як я й обіцяв принцесі Кеттрікен. Я дам йому добрячого прочухана за те, що він тебе не привів. — Регал озирнувся. — Так-так… Ось ця глибока з гарячою водою підійде. Ось так.