Робин Хобб - Учень убивці

Я кивнув, відчуваючи себе невдахою.

— Я теж зрозумів. Але це не в моїх силах.

— Ти впевнений? Веріті так не вважає. Він знає такі речі. Ти ж сам казав, що Коб через це намагався мене вбити, бо вони підозрювали, що ти користаєшся моєю силою. Тому Гален теж у це вірить.

Барріч підійшов до мене і незграбно опустився на одне коліно. Його поранена нога незручно простягнулася позаду. Він узяв мою кволу руку й поклав собі на плече.

— Я був людиною короля для Чівелрі, — тихо промовив. — Веріті знав про це. Розумієш, я не володію Скіллом. Але Чівелрі пояснив мені, що для користування моєю силою це було не так важливо, як наша дружба. У мене є сила. Кілька разів вона була потрібна Чівелрі, і я охоче її віддавав. Отже, я через це проходив, навіть у гірших умовах. Спробуй, хлопче. Програємо — то програємо, але принаймні спробуємо.

— Я не знаю як. Я не володію Скіллом і тим паче не знаю, як користуватися чиєюсь силою. Навіть якщо в мене вийде, то тебе це може вбити.

— Якщо в тебе вийде, це може врятувати короля. Я присягав, що захищатиму його. А ти?

Послухавши його, я повірив, що це просто.

І я спробував. Я відкрив свій розум і намагався зв’язатися з Веріті, хоч гадки не мав, як користатися силою Барріча. Але я чув лише цвірінчання птахів надворі, а за плече Барріча просто тримався. Я розплющив очі. Мені не довелося говорити, що в мене не вийшло; Барріч і так знав. Він тяжко зітхнув.

— Ну, гадаю, час іти до Регала, — сказав Барріч.

— Якщо ми не підемо, то ніколи не дізнаємось, чого він хотів, — додав я.

— В тебе якийсь дивний настрій, — сказав Барріч без тіні посмішки. — Ти говориш, як блазень. На тебе це не схоже.

— А блазень розмовляє з тобою? — поцікавився я.

— Іноді, — відповів Барріч і взяв мене за руку, щоб допомогти.

— Таке враження, що чим ближче до смерті, тим кумедніше це виглядає, — зізнався я.

— Тобі, може, й весело, — сердито бовкнув Барріч. — Мені цікаво, чого він хоче.

— Домовитися, що ж іще? Якщо він торгуватиметься, то варто якось цим скористатися.

— Ти так говориш, наче у Регала є здоровий глузд. Але я не помічав за ним такого. І я завжди ненавидів придворні інтриги, — поскаржився Барріч. — Як на мене, краще чистити стайню.

З цими словами він знову підхопив мене, щоб я не впав.

Якщо мені колись було цікаво, як корінь смерті діє на жертву, то тепер я це точно знав. Я не думав, що помру від нього, але й не відав, як довго проживу. Ноги тремтіли, і я ледь тримався за Барріча. Відчував, як час від часу мої м’язи судомило. Не міг передбачити, як працюватимуть мої легені та серце. Хотів завмерти, аби прислухатися до власного тіла й зрозуміти, що з ним сталося. Але Барріч терпляче вів мене. Нюхач плентався позаду.

На відміну від Барріча, я жодного разу не одвідав місцеву лазню. Це була окрема споруда у формі закритого тюльпана, в центрі якої пульсувало й парувало джерело-гейзер. Біля входу стояв ч’юрд. Я впізнав його: він учора вночі ніс смолоскип. Якщо він і здивувався тому, що я знову тут, то ніяк цього не виказував. Він відійшов убік, наче очікував на нас. Барріч потягнув мене вгору сходами.

У повітрі клубочилась пара. Я відчував її мінеральний запах. Ми поминули дві кам’яні лави. Барріч обережно рухався слизькою підлогою, викладеною плиткою. Ми підійшли до джерела. Воно було обкладене цеглою. Звідти вода розтікалася канавками в інші, менші ванни. Температура води залежала від довжини канавки та глибини ванни. Пара і шум доповнювали одне одного. Мені це не сподобалось; я ледве дихав. Коли мої очі призвичаїлись до темряви, я побачив Регала, який лежав в одній із більших ванн. Він подивився на нас.

— А, — сказав він, наче був дуже задоволений. — Август говорив, що Барріч приведе тебе. Гадаю, ти знаєш, що принцеса пробачила тобі вбивство свого брата? Таким чином вона вберегла тебе від справедливої кари. Принаймні тут. Думаю, що це марна трата часу, але нам бажано дотримуватися місцевих звичаїв. Вона сказала, що вважає тебе своїм родичем, тому я повинен до тебе ставитися як до рівного по крові. Вона не розуміє, що ти народився не в законному шлюбі, тому в тебе немає жодних кровних прав. Ну, гаразд. Можливо, ти відпустиш Барріча і приєднаєшся до мене? Це тобі допоможе. Я бачу, що тобі незручно, коли висиш, як сорочка на білизняній мотузці.

Він говорив так щиро й увічливо, наче не здогадувався про те, як я його ненавиджу.

— Що ти хотів мені розповісти, Регале? — байдуже запитав я.

— Може, ти відішлеш Барріча? — знову запитав він.