Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

Коли там було близько сотні предметів, розкладених на зеленому дерні, Драйт знову помахав рукою, і люди припинили їх приносити.

— Обери душу Такроя з-поміж душ моїх людей, — сказав він.

Крістофер із тугою пройшовся уздовж вигнутого ряду зі зчепленими за спиною руками, щоб вони не тремтіли, а прикраси Берили не видзвонювали. Він почувався ніби генерал, що оглядає армію металевих гоблінів. Він пройшовся уздовж усього ряду, зліва направо, і жоден із предметів нічого для нього не означив. «Скористайся відьмівським зором», — наказав він собі, розвертаючись на правому фланзі й вирушаючи назад. На срібних фігурках він міг спрацювати лише поки він їх не торкався. Він примусив себе подивитися на фігурки в цей особливий спосіб. Довелося докласти чималих зусиль, щоб зробити це попри збочену, збрижену магію Одинадцятого Світу. І, як він і боявся, предмети виглядали так само: гротескними і беззмістовними. Його відьмівський зір працював, він знав це. Він знав, що частина людей, які сиділи на лузі, насправді були не тут, а в інших частинах лісу, задіяні в інших планах Драйта, але проектували сюди свої зображення, виконуючи Драйтів наказ. Але його відьмівський зір на сріблі не спрацює.

Тож як іще він міг побачити? Він пройшовся уздовж лінії, розмірковуючи. Люди глузливо дивилися на нього, а Драйтова голова велично поверталася йому услід, коли він проминав його. «Вони усі такі неприємні, — думав Крістофер. — Нема жодного сумніву, що їхні душі схожі на маленькі срібні чудовиська. Такрой поміж них був єдиною приємною людиною. Ох! Ось же Такроєва душа!» Трохи лівіше. Не надто подібна до людської, як і решта, але вона виглядала приємною , в п’ятдесят разів приємнішою за них.

Крістофер намагався наблизитися до неї, ніби він її не помітив, міркуючи, що ж трапиться, коли він візьме душу Такроя і втратить останню дрібку власної магії. Він мусить покластися на Богиню. Він сподівався, що вона це розуміє.

Певно, його обличчя змінилося. Драйт зрозумів, що він знайшов правильну душу і раптом почав махлювати — а Крістофер знав, що так буде. Ряд химерних предметів раптом витягся на кілометр у довжину, і Такроєва душа опинилася якнайдалі від Крістофера. Інші душі почали змінювати форму, переплавляючись у нові химерні згустки і нові безформні форми. Потім сталося щось схоже на збрижений поштовх, і все повернулося в початковий стан. «Хвала небесам! — подумав Крістофер. — Це Богиня!» Він не зводив очей зі знайденої душі, яка опинилася досить близько. Він кинувся уперед і схопив її. Щойно він торкнувся її, як заслаб, обважнів, виснажився. Він ледь не заплакав, але встояв, тримаючи душу Такроя. І справді, Богиня втупилася в Драйта, випроставши руки. Крістофер був здивований, що навіть без магії він бачив у Богині другу пару примарних рук, випростаних нижче першої.

— Мої жриці вчили мене, що махлювати — це підло, — сказала вона. — Я було думала, ви надто гордий, щоб до цього опуститися.

Драйт зверхньо зиркнув на неї.

— Я не називав жодних правил, — сказав він.

«Бути без магії трохи схоже на інший вид відьмівського зору», — подумав Крістофер.

Тепер Драйт здався йому меншим і навіть близько не таким величним. Він спостеріг очевидні ознаки ницості, які вже бачив у Дядька Ральфа. Крістофер досі був до смерті наляканий, але коли побачив це, відчув себе впевненішим у цій ситуації.

Поки Богиня і Драйт пронизували одне одного поглядами, він слабко дошкандибав до Такроя.

— Ось, — сказав він і простягнув до Такроя руку з дивною фігуркою. Такрой зіп’явся на одне коліно, дивлячись так, ніби не може в це повірити. Його руки тремтіли, коли він зімкнув їх навколо душі. Щойно він отримав її, вона розплавилася в його руках. Нігті й вени засріблилися. На мить пізніше Такроєве обличчя теж засвітилося сріблом. Потім це світло зблякло, і Такрой повернувся до звичайного вигляду, і лише сяйво навколо робило його більш схожим на Такроя, якого Крістофер знав із Проміжку.

— Тепер я і справді твоя людина! — сказав Такрой. Він засміявся сміхом, схожим на схлип. — Бачиш, чому я не міг зробити Розалі пропозицію — пильнуй Драйта!

Крістофер крутнувся навколо і побачив Богиню на колінах, вона виглядала спантеличеною. Це було не дивно. Драйт мав тисячі років досвіду.

— Облиш її! — сказав Крістофер.

Драйт глянув на нього, і на мить Крістофер відчув дивну магію, що намагається поставити його на коліна також. Потім все припинилося. Адже Драйт досі не отримав від Крістофера того, що хотів.