Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

— Що я казала? — сказала Богиня. — Ну й котіться ковбаскою!

Група людей раптово зникла.

Крістофер постояв на одній нозі, потім на другій. Біль не змінився.

— Пощастило тобі, Такрою, — сказав він. — Якби вони не випхали тебе до нашого світу, ти мусив би тут жити .

Такрой глянув на нього з кривою, нещасною посмішкою і стенув плечима. За хвилину чи близько того повернувся чоловік, якого вони зустріли першим, і почав походжати між дерев трохи осторонь. Такрой кивнув до Крістофера. Крістофер закричав голосно і сердито:

— Гей, ти! Я сказав тобі відвести нас до Драйта! Ти що собі думаєш, нехтуючи моїми наказами?

Чоловік і бровою не повів, мов і не чує. Він підійшов ближче і нахилився на паркан, втупившись у них, ніби вони були мешканцями зоопарку. Щоб покласти лікті на вістря патиків, він створив дерев’яні підлокітники. Крістоферові не вдалося осягнути химерну магію, яку він використав. Проте Богиня, здавалося, завжди схоплює все швидше за Крістофера. Вона несхвально глянула на підлокітники і ніби второпала, що до чого. Дерев’яний брусок зі свистом відлетів до дерев, тож чоловікові руки досить сильно ткнулися на гостряки. Ґабріель засміявся — звичайним, зовсім не відразливим сміхом. Чоловік обурено випростався, потер руку, але потім згадав, що не мусить виказувати перед смердами, що йому болить. Він різко розвернувся і покрокував геть.

Крістофера дратували і чоловік, і Богиня, яка виявилася кмітливішою за нього. Ці дві речі так його розлютили, що він звів руки і спробував підкинути чоловіка вгору, так само, як левітував речі в будинку Доктора Поусона. Це було майже неможливо. Направду, чоловік піднявся угору метри на два. Але вже за мить він плавно і легко спустився на землю і знущально глянув через плече, просковзнувши між деревами. Здавалося, Богиню це розлютило навіть більше, ніж Крістофера.

— Зробімо це разом ! — сказала вона. — Давай, Ґабріелю!

Ґабріель шкодливо вишкірився до неї, і всі здійняли руки. Разом вони, здавалося, подужали підняти чоловіка тільки на метр, зате виявили, що можуть його там тримати. Чоловік вдав, мов нічого й не сталося, і продовжував крокувати, як по землі, що виглядало цілком безглуздо.

— Відведи нас до Драйта! — загорлав Крістофер.

— Тепер униз, — сказала Богиня.

І вони знову кинули ним об землю. Чоловік подався геть, все ще вдаючи, що нічого не трапилось, і це викликало в Ґабріеля новий приступ гиготіння.

— Від цього була хоч якась користь? — спитав Такроя Крістофер.

— Не маю жодного уявлення, — сказав той. — Вони завжди люблять зволікати. Щоб люди втомлювалися, і сердилися, і не могли мислити розважливо, — Такрой, сумний і нещасний, вмостився калачиком, обхопивши руками коліна.

Вони чекали. Крістофер міркував, чи варта неймовірних зусиль, яких вона коштуватиме, спроба левітувати себе для розвантаження ніг, коли помітив, що дерева розступаються вбоки, праворуч і ліворуч від паркана. Або, можливо, огороджений вольєр рухається вперед без жодних змін у гладенькій траві всередині чи зовні паркана. Було важко сказати, що з цього відбувається. У кожному разі, Крістофер відчув нудоту. Він ковтнув слину і зверхньо затримав погляд на деревах угорі. Але менш ніж за секунду ці дерева злетіли в нікуди, залишивши широку зелену просіку. На дальньому кінці просіки в полі зору з’явився високий, опецькуватий чоловік, який неспішно крокував до них.

Такрой ковтнув слину.

— Це і є Драйт.

Крістофер примружив очі, щоб запустити відьмівський зір, і подивився на дерева, які відсувалися далі й далі. Це нагадало йому гру, коли він зрушував з місця дерева на Трампінгтон-роуд. Він розумів, що зараз це робить Драйт. Щоб виконувати магію в цьому світі, на відміну від усіх інших світів, потрібно було немов торкати її збоку, згинаючи й збрижуючи, ніби спостерігаючи власне виконання магії у нерівній скляній кулі з хвилястою поверхнею. Крістофер не був впевнений, що зуміє зробити це.

— Нічого не второпаю в цій чужинецькій магії, — зітхнув Ґабріель.

Оскільки Драйт підійшов доволі близько, Крістофер закусив кутики губів, щоб стримати задоволений вишкір, коли подумав, що насправді розбирався швидше, ніж Ґабріель. На цей час дерева розступилися, вивільнивши великий круглий луг, повний зеленуватого сонячного світла. Драйт підійшов доволі близько, і стало видно, що його вбрання схоже на Крістоферове — на ньому щонайменше дві лев’ячі шкури, всуціль обвішані дзвінкими прикрасами. Його кучеряве волосся і хвиляста борода були білими. На великих пальцях його гладеньких коричневих ніг були кільця.