Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

— Добре, — сказала Богиня. Вона скинула білу кицьку на подушки і стрибнула на ноги під чудовий передзвін і дзенькіт її численних прикрас.

— Я виміняю тобі кота, — сказала вона. — Але спершу ти маєш заприсягтися Богинею повернутися і принести мені те, що я хочу натомість, інакше я триматиму твої ноги прикріпленими до підлоги й закличу Руку Ашет прийти і вбити тебе.

— А що ти хочеш натомість? — спитав Крістофер.

— Спершу заприсягнися, — сказала Богиня.

— Присягаюся, — сказав Крістофер.

Але цього виявилося не досить. Богиня заклала великі пальці за оздоблений камінням пояс і холодно втупилася в нього. Насправді вона була трохи нижча за Крістофера, але від цього її погляд не став і на дрібку менш грізним.

— Присягаюся Богинею, що я повернуся з тим, що ти хочеш, в обмін на кота. Цього досить? — спитав Крістофер. — Тож чого ти хочеш?

— Книги, щоб читати, — сказала Богиня. — Мені нудно, — пояснила вона.

Вона сказала це не так, щоб просто поскиглити, але так швидко й уривчасто, що це й переконало Крістофера у правдивості.

— Хіба тут нема книг? — спитав він.

— Сотні, — похмуро сказала Богиня, — але всі вони освітні чи священні. Живій Богині не дозволено торкатися нічого в цьому світі за межами Храму. Нічого в цьому світі . Розумієш?

Крістофер кивнув. Він усе чудово розумів.

— Якого кота можна взяти?

— Трогмортена, — сказала Богиня.

Із цим словом Крістоферові ноги відклеїлися від плиток підлоги. Він спромігся пройти поруч із Богинею, коли вона відгорнула завісу з дверного проходу і вийшла в тінистий двір.

— Я не проти, щоб ти взяв Трогмортена, — сказала вона. — Він тхне, а ще дряпається і збиткується з інших котів. Ненавиджу його. Але ловити його треба швидко. Жриці скоро прокинуться із сієсти. Хвилинку!

Вона кинулася вбік, у аркаду, із дзенькотом браслетів на ногах, який змусив Крістофера підстрибнути. Вона майже одразу крутнулася назад, вихором іржаво-рудої сорочки, летючої опояски й звихреного волосся мишачого кольору. Вона тримала кошика з лядою.

— Це має спрацювати, — сказала вона. — Цей кошик закривається на міцну клямку.

Богиня провела Крістофера крізь завішану диким виноградом аркаду в двір, залитий сліпучим світлом.

— Він зазвичай варить воду з інших котів десь тут, — сказала вона. — А, ось він де… це на розі він і є.

Трогмортен був рудий. У ту мить він свердлив поглядом чорно-білу кицьку, яка жалюгідно скулилася на напівзігнутих лапах, намагаючись покірливо задкувати. Трогмортен викобенювався перед нею, шмагаючи себе смугастим, схожим на змію хвостом, поки чорно-білій кішці не увірвався терпець й вона кудись дременула. Тоді він обернувся поглянути, що ж хотіли Крістофер і Богиня.

— Хіба ж не жахливий? — запитала Богиня. Вона тицьнула кошик Крістоферові: — Тримай відкритим і опусти ляду, щойно я його туди запхаю.

Трогмортен, мусив визнати Крістофер, був достеменно бридким котом. Його жовті очі безтямно і зухвало блимнули на них, і дещо у розташуванні його вух — одне вище, друге нижче — сказало Крістоферові, що Трогмортен жорстоко нападе на все, що стане йому на заваді. А раз так, Крістофера здивувало, що Трогмортен неймовірно сильно нагадував йому Дядька Ральфа. Це тому, припустив він, що обидва руді.

У цей момент Трогмортен відчув, що прийшли по нього. Його спина недовірливо вигнулася. Потім він явно став левітувати вгору, на дикий виноград на стіні, підносячись і здіймаючись все вище і вище, поки опинився високо над їхніми головами.

— Не вийде ! — сказала Богиня.

І руде вигнуте Трогмортенове тіло відлетіло від дикого винограду, як помаранчевий пухнастий бумеранг, і звалилося в кошик. Крістофер був глибоко вражений — настільки вражений, що дещо зазволікав із опусканням віка. Трогмортен єдиним рудим потоком знову перелився через край кошика. Богиня спіймала його і знову запхала назад, тоді як величезна кількість рудих лап, що молотили повітря, — щонайменше сім як на спантеличений погляд Крістофера — вчепилися кігтями в її браслети, і в її сорочку, і в її ноги під сорочкою, видираючи з них клапті.

Крістофер чекав, націлившись на ту мить, коли одна із Трогмортенових голів — а він, здавалося, мав щонайменше три — кожна з більшою кількістю ікл, ніж взагалі можливо, — потрапить у рамки досяжності. Тоді він хряпнув по ній лядою кошика, що стало сил. Трогмортен, швидше, ніж око кліпне, обернувся на звичайного ошелешеного кота замість бойового диявола. Богиня струснула його всередину кошика. Крістофер затраснув ляду. Величезна руда лапа, озброєна рожевими шаблями, миттю випорснула назовні крізь шпарку для клямки й видерла кілька пасмуг із Крістофера, поки той замикав кошика.